Wajda Jarosław, syn Józefa i Antoniny z domu Burmycz
Вайда Ярослав, син Осипа і Антоніни (уроджена – Бурмич)
1936-07-05
Терка, ґміна Волковия, повіт Лісько, воєводство Ряшів.
Wspomnienia
ЯРОСЛАВ ВАЙДА


ТРАГЕДІЯ СЕЛА ТЕРКА


До 1945 року село Терка нараховувало всього біля 110 номерів хат і стільки ж родин, в тому біля 100 хат українських родин, 8-10 польських і одна жидівська родина. До війни жид, як правило, вів у селі корчму. В селі була мурована церква з 1935 року св. Пророка Іллі. Останнім парохом в селі був о. Лев Сальвицький, родом з Кругеля Великого, що біля Перемишля. В 1946 році виїхав з майже половиною односельчан на Україну. Він був одружений з сестрою моєї мами. У 1953-55 роках церкву розібрали місцеві поляки і один з них з того каменя побудував собі стайні. В селі була також читальня "Просвіти" і кооперативна крамниця, яку провадив наш батько. Сільську початкову школу (І-ІУ кл.), в якій працювало двоє вчителів, відкрито щойно за часів німецької окупації, а також зорганізовано дитячий садок. В школі працював вчителем місцевий українець і вчителькою українка з Сянока. Під час переходу радянських військ у 1944 році село було обстріляне німцями гарматним вогнем, під час стрільби були вбиті й серед цивільного населення.

Зразу після переходу фронту на захід, встановлення східних кордонів і покликання органів безпеки, МО і ОRМО на цьому терені, почались грабіжницькі напади банд, передусім з Волковиї, на українські села. Місцеві поляки, які в переважній меншості жили серед українців, супроти них не були льояльні. Для оборони наших сіл від грабіжників, яким сприяли МО і ОRМО, з місцевих українських хлопців покликано кущові відділи. Після переселення частини населення села у 1946 році на Радянську Україну, решту українських родин депортовано в 1947 році на західні землі. В селі залишились місцеві польські родини. До них доселилися польські родини з навколишніх сіл: Полянки, Студенного, Завіс та інших. Зараз в селі Терка живе приблизно 35 польських родин.

* * *

З початком липня 1946 року село Терку оточило польське військо і зробило облаву. Хто був живий в селі, тих забрали і погнали пішки (5 км) до Волковиї. Там біля костел а загнали людей в огорожу з колючого дроту і тримали два дні. Серед них була моя мама і нас п'ятеро дітей: четверо хлопців — Роман (13 років), я (11 років), Юліян (9 років), Володимир (3 роки) і сестра Маруся (5 років). Місцевий поляк з села Терка Францішек Богацький був чоловіком моєї тітки. Він випросив у військових, щоб нас, тобто нашу родину, звільнили. Військові погодились. Ми з мамою вийшли вже за село Волковию, коли мама затрималася, наказала нам — старшим хлопцям — Романові, мені і Юліянові йти додому, а сама, взявши наймолодшого Володимира на руки і Марусю за ручку, повернулась до Волковиї просити, щоб військові звернули корову і коня, бо й те все, що жило, забрали з Терки. Мама з братом і сестрою вже живими не повернули. 6 липня усіх з-за дротів ЗО терчан — жінок і дітей — привезли фірманками з Волковиї назад до Терки і загнали до хати Михайла Дрозда, яка була останньою в горішньому кінці села в сторону села Студенне. Хату закрили, підпалили і нікого не випустили. Згоріло 28 осіб, а серед них моя мама, сестра і брат. Якимось чудом врятувався один хлопець Василь Соняк, він сховався в грубі під піччю. Після того пішов з відділами УПА і, можливо, загинув під час рейду на Захід. Другий, Іван Небора, тікаючи з палаючої хати пораненим в лице, вижив і в 1947 році був депортований на західні землі, в село Сьвєнте коло Старгарду-Щецінського.

Того самого дня польське військо спалило майже ціле село і вбило ще 5 старих осіб по хатах, в тому мого дідуся по батькові Дмитра Вайду, якому тоді було 84 роки. Його вбито біля кузні, на яку тяжко запрацював у копальнях Америки. Погорілих і вбитих по хатах військові наказали місцевому полякові Грицеві Паславському, прозиваному Дарвалів Гриць, позбирати і похоронити. Під вечір військо залишило село. На другий день, 7 липня, я зі своєю тіткою Розалією, сестрою мами, був на згарищі і бачив збиті в купочку обгорілі тіла трупів. Цього всього, що сталося, я ще не зовсім був свідомий. Там були моя мама і маленькі брат і сестра. Переходячи з тіткою біля кузні, ми побачили тіло вбитого діда. Тітка покликала мене і ми удвох пішли опустошілим і спаленим селом, заглядаючи до недогорілих хат. В них ми побачили інших із 5-ти вбитих людей. Гриць Паславський через кілька днів збирав тіла і звозив до спільної могили на цвинтарі біля церкви.

Ті, які на той час повтікали з села до лісу, як і мій батько та ми, діти, почали повертати на згарища села. В кожній з уцілілих хат жило разом по кілька родин. Люди оплакували своїх рідних, не знаючи, яка доля ось-ось буде суджена і їм. І так пройшла зима, а скоро навесні розпочалась горезвісна акція "Вісла". Під кінець квітня 1947 р. уцілілі терчани під конвоєм війська залишили своє рідне, яке ж трагічне село, і були депортовані на західні землі. Люди могли взяти з собою тільки те, що під рукою, що ще не було пограбоване або спалене. Одних везли фірманками місцевих поляків, інших гнали пішки до найближчої залізничної станції Лукавиця.
Та не всім судилося доїхати. Багато мужчин різного віку арештовано вже в дорозі на станції Лукавиця. Арештовано й мого батька і повезли їх в незнане. Ми утрьох: найстарший брат Роман, я і Юліян, залишилися з депортованими односельчанами. Під час транспорту в дорозі нами опікувалися чужі люди.

Батько запроторили до табору Явожно. Нас хлопців забрали господарі-поляки містечка Сухань, що на Щецінщині, на службу до праці в господарствах, не знаючи довго про себе, хоч жили ми в одній місцевості. Батько якось пережив Явожно, хоч здоров'я втратив і помер на 52-му році життя.

Дідо по мамі, Василь Бурмич, мав 5 синів. Двоє старших: Михайло і Володимир були в УПА. Володимир загинув, як воїн УПА, в селі Чорне Ліського повіту, а Михайло перейшов нелегально в Україну і там якось пережив. Трьох молодших синів діда: Ярослава, Степана й Івана разом з дідом Василем під час виселення 1946 року в Україну військові поляки дуже били, катували й мучили за старших синів і братів Володимира і Михайла. І так їх нещасних депортували в Україну.

Колись, будучи вже дорослою людиною, я відвідав рідне село. Зустрівся і розмовляв з Грицем Паславським. Він сказав мені таке: "Яз твоїм дідом добре жив, а на могилі ви повинні поставити пам'ятник". Зараз там стоїть пам'ятник, на таблиці якого є 33 прізвища (польською мовою) невинних жертв села Терка. Задумали його і виконали терчани в Старгарді-Щецінському, перевезли до рідного села і поставили на спільній могилі. Адміністративна влада не протестувала, а місцеві старші господарі-поляки, які говорять по-українські, погодились на те, кажучи: "їм якийсь пам'ятник належиться". Пам'ятник стоїть донині.

В моїх очах, в очах тоді ще дитини, цей трагічний образ залишився донині. Минуло вже 44 роки і хочеться забути. Не розказую моєї трагедії моїм дітям, бо не хочу затьмарювати а їхнього молодого життя, але прикро і тяжко стає, коли і тут, і там появляються друковані матеріяли тих часів польської сторони, в яких неправдою знесловлюють і ображають моїх односельчан, які постраждали і пережили стільки горя, ображають мій народ. От хоч би видана нещодавно у Польщі книжка п.з. "Ріоnierzy. Pamietniki osadnikow bieszczadskich" з передомовою Броніслава Голембйовського (Жешув, 1975 рік), а в ній чималий розділ автора Францішка Ганкевича, місцевого поляка, до війни війта села Терка п.з. "Рrzezylem kawal historii".

Саме це спонукало мене записати оці трагічні рядки моєї родини, долі моїх односельчан, долі мого народу, записати рядки правди.
Мешканці с. Терка замордовані 9 липня 1946 р.:

1. Вайда Дмитро (84 роки)
2. Вайда Іван (25)
3. Вайда Антоніна (32)
4. Вайда Марія (5)
5. Вайда Володимир (3)
6. Дрозд Михайло (44)
7. Гнатишин Анна (50)
8. Гнатишин Єва (4)
9. Гусейко Марія (62)
10. Дяк Анна (90)
11. Дяк Матвій (65)
12. Дяк Пелагія (40)
13. Дяк Марія (35)
14. Дяк Розалія (7)
15. Дяк Розалія (23)
16. Корнас Марія (55)
17. Корнас Катерина (19)
18. Лазоришин Єва (75)
19. Корнас Катерина (19)
20. Лазоришин Єва (75)
21. Ліберна Катерина (29)
22. Ліпкевич Михайло (70)
23. Осташ Михайло (66)
24. Осташ Катерина (66)
25. Поливко Олена (60)
26. Романцьо Микола (83)
27. Романцьо Пелагія (50)
28. Романцьо Марія (24)
29. Сконцей Анна (51)
30. Семчак Марія (75)
31. Станьчик Григорій (43)
32. Тима Дмитро (31)
33. Хомий Микола (52)
34. Цокан Катерина (60)
35. Щерба Микола (69)


Джерело:http://lemko.org/selo/terka/index.html



[ Zamknij okno. ]



Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2010