Hyra Ewa, z domu Młynaryk, córka Aleksandra i Anny z domu Dziamba.
Гира

Єва з дому Млинарик, дочка Олександра та Анни з дому Дзямба.


1935-02-01
Конечна, повіт Горлиці, воєводство Краків, потім Ряшів.
Wspomnienia
Чар-зілля лемківської поетеси

Наталія Костяк

Збірка Єви Млинарик-Гири «Туга за тобом», що побачила світ у Горлицях 2006 р., привернула мою увагу принаймні з двох причин: по-перше, тому, що написана лемківською говіркою, яку сама поетеса називає «конечняньском бесідом», а по-друге, тому що автором є жінка, а жіноча поезія – це завжди неповторний і чуттєвий дотик до світу.

Тільки з-під жіночої руки могли з’явитися рядки, які знаходимо у вірші Є. Млинарик-Гири «Нічка на Лемковині»:

Пташкы спят в гніздочках,
Зьвірята в ямочках.
Заяц заснув в коничыні
Вовірочка в яличыні.

По-жіночому делікатна, вразлива, вона дивиться на світ так, як це уміють робити тільки діти – помічаючи найдрібніші деталі. Можливо це тому, що в її пам’яті спинився час і застигли картини рідного краю, бачені в дитинстві? Поетеса розділила гірку долю лемків, вигнаних з власних домівок і розсіяних по чужині. Дванадцятирічною дитиною вона була змушена покинути рідну Конечну, щоб знову і знову повертатися додому у снах та у віршах:

Снила мі ся загорода –
Я по ні ходила,
Торгалам білы румянкы –
Віночкы з них вила.

Єва Млинарик-Гира по праву може називатися народною поетесою. Вона яскрава представниця напрямку, який часто окреслюють терміном «наївна література», під яким розуміємо твори, написані непрофесійними авторами, як правило селянами чи робітниками без вищої освіти, які наслідують фольклорні зразки та подекуди «високу» літературу. Як щиро зізнається Є. Млинарик-Гира: не писарка-м і не вчена – пишу сой з памяти. Звичайно, тут дуже важко провести якусь чітку межу, однак найважливішу роль у диференціації між наївною та професійною літературою відіграватимуть відмінності у світогляді та світосприйнятті, в побудові картини світу. Здебільшого для «наївного» письменника характерна традиційна (народна, селянська) картина світу. «Наївні» тексти відрізняються від нормативної культури також і стилем мислення та образами.

«Наївні» автори часто послуговуються народнорозмовним варіантом мови із численними елементами говірки, або й уживають діалект, сигналізуючи, до кого звернені їхні твори, або й обмежуючи коло читачів до «своїх». У певному сенсі мова таких творів є проміжною ланкою між діалектом та літературною мовою, а сама «наївна література» – містком між фольклором та художньою літературою. Завдяки народним авторам відбувається «олітературнення» діалекту, його нормування, збагачується лексика. Окрім того, «наївна література» лемків служить збереженню їхньої унікальної культурної та мовної спадщини, що внаслідок трагічних історичних подій опинилися на межі зникнення.

«Наївне» віршування Є. Млинарик-Гири, з одного боку, продиктоване глибинною внутрішньою потребою творчого самовираження, а з іншого – прагненням бути виразником світогляду свого народу, берегинею його традиції:

Написалам, што памятам,
Што-м сой пригадала,
Ци то дахто буде чытал?
– О тім не думалам.
Як хочете більше знати
З нашой Лемковины,
То собі почытайте
Тоты мої спомины.

У збірці можна виділити цикли віршів, присвячених обрядовості, народним традиціям, а навіть і матеріальній культурі лемків. Поезії «Сьвятий Вечер в горах», «Квітна неділя», «Великден», «Купала», «Собітка» відтворюють неповторний колорит календарно-обрядових свят на Лемковині:

Зо зьвіздом, з вертепом царі приходили,
Сьпівали коляды – всі ся веселили.
Гарді вінчували, жычыня складали,
Гардий Сьвятий Вечер Лемки в горах
мали.

У віршах «Мясниці», «Кєрмеш», «Неділя на Лемковині», «Зима на Лемковині» поетеса змальовує картини весільного обряду, традиційного побуту, звичаїв та ремесел. Як і личить жінці, описує аж до найдрібніших деталей лемківський народний одяг:

Ишла Лемкыня в новім кабаті,
В шырокі запасци і оплічати.
Высокий чепец, хустка гадвабна,
О, яка была гарда, парадна!
На карсі мала білы ґальоны,
Выпрасуваны, выкрохмалены.
Ґорсет вышытий пацюрочками,
На ногах черевікы з холявками.

Поетеса творить дещо ідеалізовану картину давньої Лемковини, назавжди втраченого раю, де люди живуть у повній гармонії з Богом і природою. Рідні гори
і землиця, ліси і потічки, хижки і студеньки стають для лемка своєрідним сакрум:

Лемко не забуде
Горы і потокы,
Тоты круты річкы,
Студенькы глубокы.
Бо для Лемка горы
То місце пресьвяте...

Рослини і тварини є невід’ємною частиною життя горянина. Дерева в його свідомості уподібнюються до людей і набувають здатності переживати людські почуття:

Ой яворе, яворе, яворе зелененький,
Як ты стоіш ту смутненький.
Неє тых люди, што тя посадили,
Неє ту люди, жебы тя любили.

З іншого боку, щодо людей активно вживається рослинна метафорика: знищили нас од кореня, вырвали нас з коріня; порівняння: лемки ся кінчают, як некотре зілля та протиставлення зіля може одросне – але люди пропали. Для поетеси зілля – це і окраса рідних гір, і цілющі народні ліки від недуг, і прадавній магічний засіб:

Де тото зіля ся поділо,
Што на Яна ся зберало?
Де ся поділ кмин, румянок,
Де білы сьпячникы?
Де пропала центерийка,
Де перестрашникы?

Птахи, співучі посередники між небом і землею, провісники радості та біди, що супроводжували горян у полі й в мандрах, що вили гнізда під теплими лемківськими стріхами присутні в численних ліричних замальовках поетеси: «Пташок», «Жайворонок», «Боцаны», «Гластівочкы», «Дикы гуси», «Сорока», «Ворон». Із птахами порівнює Є. Млинарик-Гира своїх краян, розкиданих по світу:

Лемкы, так як птахы,
Гнізда залишают,
Летят деси на чужыну
Своє забывают.

Зі сховків власної пам’яті поетеса видобуває не лише візуальні образи рідних краєвидів, але й звуки і запахи, що наповнювали світ її дитинства: голос дзвонів ся розносит попід небесами, пташок цьвіркоче, вода черкоче, зозулі кукали, сороки скречали, жайворонок сой щебетал, брінчали пщолы, ту пес загавкал, там когут засьпівал, при острінню косы голос ся розносил, булкы пахли на цілу околицю, росло зіля пахняче, пахняча яличына, пригадує запах кмину пахнячого, сіна скошеного.

Глибокий ліризм, експресивність виявляються в численних зменшувально-пестливих формах, якими щедро пересипані поетичні тексти Є. Млинарик-Гири. У її казковій країні небо синіцькє, синісєнькє, сонце яснісєнькє, повітря сьвіжіцьке, чистіцькє, а котик п’є сьвізісєнькє, теплісєнькє молоко. Такі форми зазвичай зустрічаємо в дитячому фольклорі, в колискових. Як відомо, «наївне» письменство несе на собі яскравий відбиток традиційного народного світогляду та вірувань, репрезентує «оголені» архетипи свідомості, що існують в культурі даного етносу. Розуміння текстів Є. Млинарик-Гири вимагає обізнаності з фольклором, з народною символікою: калина, явір, бук, верба, береза, липа, яблуня – з кожним із цих дерев пов’язані народні вірування та прикмети, своєрідні культурні коди, невідомі чужинцям. Тексти поетеси, пронизані культурними кодами та несуть на собі відбиток спільного історичного досвіду лемків, тому зустрічаємо у них образи розореного гнізда, вирваного коріння, засипаної криниці, зруйнованої церкви, зрубаного дерева, зарослих стежок. Болючі спогади з минулого переплітаються тривогою за майбутнє лемківського етносу:

Тепер Лемків єст юж мало,
Котры мову свою знают;
А тых Лемків праві неє,
Котры горы памятают.
Смутны тепер нашы горы,
Наша Лемковина;
А для наших внуків –
Горы то чужына.

Поетесу особливо хвилює доля рідної мови, яка є одним із ключових елементів національної ідентичності, але в сучасних умовах піддається щораз сильнішим асиміляційним впливам. З далекої Канади Є. Млинарик-Гира звертається до земляків-лемків із риторичним запитанням: Чом бесіду, чом рідненьку під ногы береме? До усіх поколінь лемківського етносу адресовано звернення-заклик поетеси:

Лем, всі Лемкы,
Свою мову не забывайте,
Одкаль ся выводите
О тім памятайте!

Варто відзначити вдале художнє вирішення обкладинки книжки (автор Арета Федак). Словесні поетичні образи природно доповнюються графічними образами – обірваний і віднесений вітром кудись у світи листок та чорна пір’їна, яка викликає в уяві спустошене гніздо. Хотілося б також виразити вдячність проф. Андрієві Ксеничу за підготовку творів Є. Млинарик-Гири до друку та за укладення словничка рідкісних діалектних слів, що його вміщено наприкінці збірки. Можемо з певністю твердити, що талановита поезія Є. Млинарик-Гири знайде вдячного читача у всіх країнах, куди доля закинула лемків.


__________________________
• Єва Млинарик-Гира, Туга за тобом, Горлиці, 2006, с. 144.


Наше слово № 2, 13 січня 2008 року




[ Zamknij okno. ]



Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2010