Home FUNDACJA PROJEKTY Z ŻYCIA FUNDACJI PUBLICYSTYKA NOWOŚCI WSPARCIE KONTAKT
PROJEKTY - Ukraińcy
cień
Wersja: PL UA EN
Losy Niezapomniane wysiedlonych w ramach AKCJI „WISŁA”

Świadectwa przesiedleńców - szczegóły...
cień
Ankieta (0136)
Zielonka Anna z domu Skirka, córka Eliasza i Teodozji z domu Kulmatycka
ur. 15.02.1925
Budzyń, gm. Krakowiec, pow. Przemyśl
 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [wspomnienia] [pliki do ankiety] [video do ankiety]
Ankieta w j.polskim
A. METRYKA ANKIETY
B. NAJBLIŻSZA RODZINA I STRONY RODZINNE
C. PRZESIEDLENIE
D. NOWE MIEJSCE
E. KONTAKTY Z UPA
F. INNE ZAGADNIENIA
G. UWAGI
 
A. METRYKA ANKIETY
1. Data wywiadu: 04.02.2011 2. Numer kolejny: 0136
3. Dane osobowe uczestnika /uczestników wywiadu: Zielonka Anna z domu Skirka, córka Eliasza i Teodozji z domu Kulmatycka
gm. Barciany
woj. warmińsko - mazurskie
Polska - Польща
4. Data urodzenia: 15.02.1925 5. Miejsce urodzenia: Budzyń, gm. Krakowiec, pow. Przemyśl
B. NAJBLIŻSZA RODZINA I STRONY RODZINNE
1.1. Miejsce zamieszkania przed przesiedleniem: Budzyń, gm. Młyny, pow. Jarosław.
1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS
(przed przesiedleniem):
W tej, liczącej 130 numerów wiosce mieszkaliśmy od bardzo dawna. Mieliśmy szkołę, gdzie nauczano w języku polskim i ojczystym. Życie kulturalne kwitło w czytelni. Dodatkową atrakcją było lotnisko opodal wsi. A było to tak. W 1939 roku, gdy przybyli na nasze tereny Sowieci, przy pomocy miejscowej ludności wybudowali lotnisko od rzeki Szkło do Triski pod Budzyniem. Lotnisko było trawiaste, znajdowało się tam przeważnie 6-7 samolotów wojskowych. W 1941 roku, gdy napadli Niemcy, jeden samolot został przez nich przejęty, bo nie zdążył odlecieć i od tego momentu lotnisko przestało istnieć.
2. Wiek w trakcie przesiedlenia: 22 3. Wyznanie: Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem: Rodzice Teodozja i Eliasz. Mama była z domu Kulmatycka. Rodzeństwo: Jan, Michał, Zosia (obecnie mieszka w pobliżu Lwowa).
5. Ile osób zostało na miejscu: Ja zostałam 6. Ile osób przesiedlono: Trzy osoby. Rodziców z siostrą Zosią w 1946 roku wysiedlono na Ukrainę.
7. Ile osób zaginęło: Michał pracował w Niemczech. Po wojnie wrócił na Ukrainę. Jan służył w UPA. Zginął z 36-ma innymi partyzantami w starciu z LWP w okolicach wsi Buniw (obecnie Ukraina). Pochowany jest w Krakowcu. Na jego grobie, jak i jego przyjaciół, jest napis :"Jak nas chowali, to nam dzwony nie grały".
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi: Ludność polska, parę rodzin żydowskich, większość stanowili Ukraińcy. 9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi? Dobrze
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny: Nowy drewniany dom (z bali sosnowych) kryty dachówką, zabudowania gospodarcze: obora, chlew, stajnia, stodoła. 3 morgi lasu sosnowego, 12 morgów ziemi. Tata przed wyjazdem na Ukrainę zasiał pola.
C. PRZESIEDLENIE
1. Kiedy Panią/Pana wywieziono? Pierwsze aresztowanie 4 grudnia 1944 roku.//Drugie aresztowanie maj 1947. 2. Kiedy Panią/Pana przywieziono? Wróciłam do domu w styczniu 1946 roku.//Powrót w maju 1954.
3.1. Trasa przejazdu: (pierwsze aresztowanie) Budzyń - Krakowiec - Małnowa - Lwów - Jaworów - Budzyń
3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony): (drugie aresztowanie) Łańcut - Lubaczów - Szczakowa - Jaworzno - Fordon - Królikowo (pow. Kętrzyn)
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie? Nie
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony? Nie
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE: Modlitewnik, obrazy. Większość została zrabowana jeszcze przed wywózką przez milicję, wojsko, miejscową ludność. Część rzeczy zostawiliśmy u Polaków z tego względu, że tatusia aresztowano. Mama była zrozpaczona i wyjeżdżając na Ukrainę z Zosią wzięła ze sobą tylko podręczne bagaże.
6.2. Przywiezione przedmioty - CODZIENNEGO UŻYTKU: Maszyna do szycia. Część rzeczy odzyskałam po wyjściu z więzienia. Zachowali je dla nas sąsiedzi Polacy (zostawiliśmy je u nich na przechowanie).
6.3. Przywiezione przedmioty - OSOBISTE: Sukienka wyszywana.
6.4. Przywiezione przedmioty - DOKUMENTY: Zdjęcia, zaświadczenia ukończenia kursu w Fordonie.
6.5. Przywiezione przedmioty - INNE: Wóz, konie, krowy, zboże pozostało na miejscu i zostało przejęte przez pozostałą tam ludność.
7. Które z nich zachowały się do dziś?: Sukienka wyszywana, modlitewnik, parę zdjęć.
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?: Skany zdjęć, zaświadczenia ukończenia kursu w Fordonie.
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?: Dużo cennych pamiątek rodzinnych było schowanych w stodole pod strzechą. Część dokumentów, zdjęć, listów zakopaliśmy. Gdy byłam w swojej wiosce po 10 latach okazało się, że ktoś wcześniej musiał je znaleźć i zabrać.
D. NOWE MIEJSCE
1. Dokąd Państwa przesiedlono?: W maju 1954 roku przyjechałam z Fordonu do wujka, który mieszkał w Królikowie, gm. Skandawa, pow. Kętrzyn.
2. Co Państwu przydzielono?: Przez dłuższy czas mogłam odpoczywać po więziennym horrorze. Wkrótce przyjechał do mnie rowerem mój przyszły mąż, który przed 1947 rokiem mieszkał w Łazach. Pod koniec 1954 roku zawarłam z nim związek małżeński w Chrzanowie i zamieszkałam u niego na gospodarstwie w Gęsikach, gm. Barciany, pow. Kętrzyn.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?: Mimo że założyłam rodzinę, przez wiele lat otaczała mnie wielka samotność, czułam się obco na Mazurach.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?: Raz w tygodniu miałam obowiązek meldować się na UB w Skandawie, potem w Barcianach, gdzie musiałam składać relację, co przez tydzień robiłam, z kim się spotykałam i na koniec podpisać protokół. Nie wolno mi było się oddalać poza teren zamieszkania. Pamiętam, że w latach 1950-tych pojechałam do Bisztynka i w tym czasie przyjechała milicja. Gdy stwierdzili, że nie ma mnie w domu, jeden z nich tak powiedział: "Co, znowu poszła do lasu?" Ale na szczęście ten „niemeldowany” wyjazd skończył się dla mnie jedynie upomnieniem.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?: Pierwszy raz byłam w Chrzanowie w 1954 roku. Po wielu latach mogłam się wreszcie wyspowiadać. Długo płakałam z radości. Spotkałam wtedy wielu znajomych i poczułam ogromną ulgę psychiczną.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?: Ze związku małżeńskiego urodziło nam się troje dzieci. Marysia w 1955 roku. Obecnie razem z mężem prowadzi nasze gospodarstwo rolne. Władek w 1957 roku, mieszka w Polsce. Ola w 1960 roku, pracuje z mężem w szkole w Igławkach.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?: Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?: W domu.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?: --------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?: Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?: Mam 6 wnuków i 2 prawnuczki. Znają język ukraiński.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?: ---------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?: Nie posiadam.
E. KONTAKTY Z UPA
1.1. Czy we wsi były kryjówki UPA?: Tak.
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):? W naszym obejściu były dwie kryjówki: w stodole na 2-3 osoby i malutka (na jedną osobę) w domu. Ogółem w wiosce było ich dużo. Ludzie robili je, gdyż obawiali się o swoje bezpieczeństwo. Byłam świadkiem sytuacji, gdy wojsko niszczyło dużą kryjówkę, na szczęście nikogo w niej nie było.
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?: Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA: Tak.
3.2 Byłem członkiem UPA: Tak.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie): Tak, dobrowolnie wstąpiłam.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA: Brat Jan (ur. 1919) i siostra Zosia, która potem na Ukrainie ukrywała się przez dwa lata, zmieniając miejsce zamieszkania.
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?: Na co dzień mały pistolet. Natomiast w kryjówce dodatkowo musieliśmy mieć dla bezpieczeństwa granat.Byłam i jestem dumna, że z wielu chętnych właśnie mnie przyjęto (do UPA - F "LN"). Na początku lat 1940-tych ukończyłam kurs dla sanitariuszy. Do Organizacji (prawdopodobnie OUN, ankietowana nie pamięta – F „LN”) wstąpiłam w 1941 r. Przysięgę złożyłam w lasach pod Lwowem w obecności Stepana Bandery. Widziałam go kilka razy. Zawsze powtarzał: "Dziewczęta i chłopcy, trzymajcie się swego i nie zdradzajcie siebie ". Jego słowa i postawa zawsze dodawały mi sił, gdy służyłam w UPA, a potem na śledztwie, aby nikogo nie wydać. Byłam sanitariuszką, miałam pseudonim "Czarna". Leczyłam także cywili. Drugim moim zajęciem było przenoszenie grypsów, czyli meldunków, które zawsze miałam owinięte zielonym listkiem i trzymałam w ręku, aby w razie czego rzucić je w trawę. Zdarzały się przypadki, że meldunek musiałam połknąć.
5. Czy był Pan/Pani więziony?: Zostałam aresztowana 4 grudnia 1944 roku. Zabrali mnie z domu, wzięli także koleżankę i siedmiu kolegów. Zostaliśmy przewiezieni do Krakowca, gdzie przebywaliśmy 3 dni. Stamtąd pognali nas do Małanowa. Pamiętam, że było zimno i padał śnieg. Przetrzymywano nas w niskim budynku, coś na kształt ziemianki. Mieliśmy ławeczkę a wokół było pełno wody. Na drugi dzień przywieziono nas z powrotem do Krakowca. Byliśmy zamknięci w ciemnych piwnicach pod sklepami. Było nas tam wtedy 22 chłopców i 13 dziewcząt. Na górze znajdowały się pomieszczenia, gdzie nas przesłuchiwano. Robili to Ruscy. Tam dokonano selekcji: wszystkich chłopców powieziono na Sybir i dziewczęta zapewne też. Tylko mnie z koleżanką skierowano do lwowskich Brygidek. Straszyli nas i łamali psychicznie. Pamiętam, że dużą salę zamurowano wraz z ludźmi. Bałyśmy się z koleżanką, że nas też zamurują. Na śledztwie do niczego się nie przyznawałam. Pytali o moich braci, szczególnie Jana, który należał do UPA; co wiem o partyzantach, kryjówkach itp. Po roku przewieziono nas do Jaworowa. Stan mego zdrowia był opłakany: choroby, niedożywienie, ważyłam tylko 35 kg. Dzięki znajomej, która dobrze znała się z sowieckim oficerem, zostałam zwolniona. Jak przywieziono mnie do domu, to mama wezwała księdza i lekarza, rodzice byli pewni, że moje dni są policzone. Na nogi w dość krótkim czasie postawił mnie jednak mój znajomy, Zacharko. Gdy wyzdrowiałam, wróciłam do UPA. W 1946 roku zaaresztowano tatę, zabrali go na UB do Lubaczowa, natomiast mamę z siostrą Zosią schwytano i wywieziono na punkt zbiorczy też do Lubaczowa. Wkrótce ojca zwolniono i on do nich dołączył, powiedział, że nie zostawi mamy. Ja poszłam z nim, a potem uciekłam z Lubaczowa, nawet nie pożegnałam się z rodzicami, tak bałam się powrotu do Sowietów. Ich wkrótce wywieziono na Ukrainę, ja natomiast wróciłam do UPA. W maju 1947 roku zostałam ponownie aresztowana, tym razem byli to Polacy i zatrzymali mnie na stacji kolejowej w Łańcucie. Osadzono mnie w Lubaczowie. Pamiętam, że była masa aresztowanych. Było ciasno. W celi siedział z nami ks. Zając. On właśnie nakłaniał nas do modlitwy i pocieszał. Z Lubaczowa zawieziono nas pociągiem do Szczakowej. Stamtąd szliśmy piechotą do Jaworzna. Miejscowi „witali” nas okrzykami „bandyci, banderowcy” i gradem kamieni. W Jaworznie rozebrano nas do naga i wspólnie, mężczyzn i kobiety, polewano na przemian zimną i gorącą wodą. Przy tym strażnicy bili nas gumowymi pałkami. Potem pognano nas na baraki. Zaczęło się śledztwo. Pytano o wszystko. Stosując wymyślne tortury chcieli mnie zmusić, abym wydała kolegów i przyznała się do współpracy z UPA. Nieraz po śledztwie przynoszono mnie do celi na kocu, gdyż nie mogłam się poruszać samodzielnie. Poza biciem i poniżaniem godności, stosowano „krzesło elektryczne”, stanie na palcach i trzymanie w rękach cegieł, „żabki” itp. Nic im nie powiedziałam, nikogo nie wydałam. Potem to mi dawało radość, że mam czyste sumienie, że nikt z mego powodu nie cierpiał. Później przewieźli nas do Krakowa. Dostałam wysoki wyrok (12 lat więzienia), siedziałem więc w pojedynczej celi. Pewnego dnia porwałam halkę i zrobiłam z niej sznur. Wstałam na krześle i powiesiłam się. Życie uratował mi strażnik, który przybył na czas. Tak mnie potem skopali, że przez dwa tygodnie nie wstawałam z łóżka, karmili mnie sztucznie. Wkrótce podjęłam jeszcze jedną próbę samobójczą, gdyż nie chciałam takiego życia. Gdy włożyłem pętlę na szyję – zaczęły bić dzwony w kościele św. Michała (była akurat niedziela). Pomyślałam: moja mama pewnie idzie teraz do cerkwi, a ja oddaję duszę. I rzuciła to wszystko na zawsze, nigdy do tego już nie wracałam. Potem nas w końcu przewieźli do więzienia w Fordonie. Z początku było tam ciężko. Pamiętam, jak na „dzień dobry” naczelnik więzienia powiedział: "Dostaniecie tu swoją Ukrainę!". Mieszkaliśmy w ciasnych i ciemnych celach, a jedzenie było dosłownie śmierdzące. Margaryny nawet szczury nie chciały jeść. Oprócz Ukrainek w Fordonie były także Polki, Angielki i być może kobiety innej narodowości. Utkwiła mi w pamięci młoda Polka, dziennikarka. Często z nami rozmawiała. Dostawała paczki, którymi dzieliła się z nami. Pamiętam jej zdanie: "Wy, Ukraińcy, swego chcieliście, a za co my siedzimy? Wy cierpicie za swoje, a za co my..?" Widocznie trudno jej było się pogodzić z myślą, że przez kilka tysięcy dni będzie musiała znosić więzienny horror i upokorzenie i pewnego dnia odebrała sobie życie. Była z nami również młoda Angielka, Śliwińska. Jej mąż był polskim pilotem w Anglii. Po zakończeniu wojny wrócił wraz z nią do Polski. Oskarżono ich o szpiegostwo i aresztowano. Mieli pięcioletnie maleństwo, które przebywało w Domu Dziecka. Pewnego dnia zabrano ją do Warszawy, gdzie wraz z dzieckiem była świadkiem wykonania wyroku śmierci przez powieszenie na mężu. Z czasem dostałam w więzieniu pracę, która polegała na szyciu i haftowaniu mundurów oficerskich i generalskich. Myślałam czasem, jak to jest, że oni mogą chodzić w mundurach uszytych przez "wrogów ustroju"? I chyba najpiękniejsze słowa, jakie usłyszałam w Fordonie, w maju 1954 roku, gdy przyszedł do nas strażnik i oznajmił:" Dzisiaj będziecie wolne."
F. INNE ZAGADNIENIA
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne: Do szkoły chodziłam w Budzyniu, gdzie jeden dzień uczyliśmy się po polsku, a drugi po ukraińsku. I tam ukończyłam siedem klas. We wsi mieliśmy czytelnię, która scalała ludność naszej wsi, ludzie schodzili się, razem czytali książki i gazety. Młodzież wystawiała przedstawienia z okazji rocznic. Ubieraliśmy się w stroje narodowe, wyszywane bluzki, i jeździliśmy saniami z tatą na występy do Kobylnicy Wołoskiej i innych miejscowości. Pamiętam chwile, gdy umarł (Józef) Piłsudski. W dzień pogrzebu wszystkie dzieci musiały pójść na mszę do polskiego kościoła. Bawiliśmy się lalkami, mieliśmy piaskownicę. Gdy nastawała jesień na długie wieczory wszyscy schodzili się na wspólne spotkania. Tam nauczyłam się wyszywać. Bardzo dużo przy tym śpiewano. Przed Wigilią obowiązywał ścisły post. Jako dzieci po ujrzeniu pierwszej gwiazdki jak najszybciej dawaliśmy znać starszym, że już można zasiadać do wieczerzy. Choinki u nas nie było. Prezenty stawiano pod snopkiem, i pierwszy, jaki dostałam w swoim życiu, to była lalka.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?: Zawsze, gdy jadę na Ukrainę, to odwiedzam swoją wioskę, która bardzo zmieniła się. Zmalała liczba ludności, a nasz dom ktoś rozebrał. Odwiedzam groby krewnych oraz brata Jana. Żałuję mocno, że ojca nie spotkałam. Zmarł jeszcze w czasie mego pobytu w Fordonie. Z mojej rodziny żyje jeszcze (niedaleko Lwowa) siostra Zosia.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?: Siostrę Zosię, mamę i ojca wywieziono przymusowo w 1946 roku. Ja wróciłam do UPA. Byłam wtedy przekonana, że moja rodzina za miesiąc, dwa wróci z powrotem.
4. Co w życiu było najważniejsze?: Dumna jestem z tego, że zostałam wybrana do służby w UPA. Cieszę się, że mogłam pomóc wielu rannym, potrzebującym i że nikt, komu pomagałam, nie zmarł w mojej obecności. Cenię sobie do dzisiaj spotkania z Banderą. Do organizacji wstąpiłam mając niespełna 16 lat i drogo potem za to zapłaciłam. Dzisiaj mam satysfakcję, że dobrze spełniłam swój obowiązek wobec Ukrainy.
5. Dlaczego Was przesiedlili?: Komuniści polscy już o wiele wcześniej zaplanowali wywózkę ludności ukraińskiej. Zapewne szkoda im było tamtych terenów, które chcieli mieć tylko dla siebie. Dobrze by było po latach odsłonić kulisy śmierci gen. Świerczewskiego i wtedy okazałoby się, że był to pretekst wymyślony.
G. UWAGI
1. Dodatkowe informacje: Ankietę przygotował Andrzej Kryk



 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [pliki do ankiety]
Ankieta українська
A. ОСНОВНІ ДАНІ
Б. ВІДОМОСТІ ПРО РОДИНУ І МІСЦЕВІСТЬ
В. ПЕРЕСЕЛЕННЯ
Г. НОВЕ МІСЦЕ
Д. КОНТАКТИ З УПA
Е. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Є. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
 
A. ОСНОВНІ ДАНІ
1. Дата анкетування: 04.02.2011 2. Номер анкети: 0136
3. Прізвище, ім’я, по-батькові: Зілінка (Зельонка) Анна з дому Скірка, дочка Ілька та Теодозії з дому Кульматицька
Ґенсікі,
ґміна Барцяни, воєводство вармінсько-мазурське.
Polska – Польща
4. Дата народження: 15.02.1925 5. Місце народження: Будзинь, ґміна Краківець, повіт Перемишль
Б. ВІДОМОСТІ ПРО РОДИНУ І МІСЦЕВІСТЬ
1.1. Місце проживання до переселення: Будзинь, ґміна Млини, повіт Ярослав.
1.2. Місце проживання до переселення: В цьому селі, де було 130 дворів, ми жили здавен. У нас була школа, де навчали польською та рідною мовою. Культурне життя вирувало в читальні. Додаткою атракцією було летовище неподалік села. Звідки воно взялося? В 1939 р., коли на наші землі прийшли „перші совіти”, за допомогою місцевого населення побудовано летовище від річки Шкло до Тріски. Летовище було трав’яне, там, як правило, перебувало 6-7 військових літаків. В 1941 р., коли напали німці, вони одного літака перехопили, оскільки він не встиг відлетіти і з цієї хвилини летовище перестало існувати.
2. Вік на момент переселення: 22 3. Віросповідання: Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення: Батьки Теодозія та Ілько. Дівоче прізвище мами - Кульматицька. Брати Іван, Михайло та сестра Зося (нині живе неподалік Львова).
5. Скільки осіб лишилося: Я лишилася 6. Скільки осіб переселено: Три особи. Батьків з сестрою Зосею в 1946 року виселили до України.
7. Скільки осіб пропало безвісти: Михайло працював в Німеччині. Після війни повернувся в Україну. Іван служив в УПА. Загинув разом з 36-ма іншими партизанами в бою з військом польським на околицях села Бунів (нині в Україні). Його похоронили в Краківці. На його та друзів могилі є напис: „Як ми вмирали, то нам дзвони не грали”.
8. Скільки осіб іншої національності жило в селі: Польське населення, декілька жидівських родин, однак в більшости там жили українці. 9. Стан відносин з ними: Добрий
10. Опишіть залишений Вами маєток: Новий дерев’яний дім (з соснових балок) вкритий черепицею, господарські будинки: вбора (корівник), хлів, стайня, стодола. 3 морги соснового лісу, 12 моргів землі. Батько, напередодні виселення до України засіяв поля.
В. ПЕРЕСЕЛЕННЯ
1. Коли Вас вивезли? Перше затримання 4 грудня 1944 року.//Друге затримання травень 1947 2. Коли Вас привезли? Я повернулася додому в січні 1946 року.//Повернулася в травні 1954 р.
3.1. Маршрут переїзду: (перше затримання) Будзинь - Краківець - Малнова - Львів - Яворів - Будзинь
3.2. Маршрут переїзду: (друге затримання) Ланьцут - Любачів - Щакова - Явожно - Фордон – Круліково (повіт Кентшин)
4. Чи Ви знали куди їдете? ні
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони? ні
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?: Молитвенник, образи.Ще до виселення більшість нашого маєтку розграбувала міліція, військо, місцеве населення. Частину речей ми залишили у поляків через те, що батька було затримано. Мати була в розпуці і тому, збираючись в виселення до України вона взяла лише ручний багаж.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?: Швейна машинка. Частину речей мені повернули після того, як я вийшла з тюрми. Зберегли їх для нашої сім’ї наші сусіди поляки.
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?: Вишивана суконка
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?: Світлини
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?: Фіра, коні, корови, збіжжя – все залишилось вдома і стало власністю населення, яке не підлягало вивезенню.
7. Які з них збереглися? Вишивана суконка, молитвенник, декілька світлин.
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею? Копії світлин, посвідчення про завершення підготовчого курсу в тюрмі в Фордоні.
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли? Чимало родинних цінних пам’яток ми заховали в стодолі під стріхою. Частину документів, світлин та листів ми закопали. Коли 10 років пізніше я була в нашому селі виявилося, що хтось знайшов ці речі та забрав.
Г. НОВЕ МІСЦЕ
1. Куди Вас переселили? В травні 1954 року я прибула з тюрми в Фордоні до вуйка, який жив в Крулікові, ґміна Скандава, повіт Кентшин.
2. Які умови Вам надали? Протягом певного часу я могла відпочивати після тюремних жахіть. Незабаром до мене приїхав на ровері (велосипеді) мій майбутній чоловік, який до акції „Вісла” жив в Лазах. Під кінець 1954 р. ми повінчалися в Хшанові і стали жити на його господарстві в Ґенсіках, ґміна Барцяни, повіт Кентшин.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці? Не зважаючи на те, що я заснувала родину, протягом багатьох наступних років я жила у відчуженні, я почувалася чужинкою на Мазурах.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці? Один раз в тижні я мала обов’язок реєструватися на постерунку (у відділенні) УБ (служба безпеки – Ф „ЖД”) в Скандаві, а згодом в Барцянах. Мені доводилося звітувати про те, що я протягом тижня робила, з ким зустрічалася і на завершення треба було підписати протокол. Мені не дозволялося залишати місце проживання. Пригадую як в 1950-их рр. я поїхала до Біштинка і в цьому часі прибула міліція. Коли вони виявили, що мене не має вдома, один з міліціонерів сказав: „Невже знову пішла до лісу?” На щастя однак, ця „необ’явлена” поїздка закінчилася для мене лише попередженням.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву? Вперше я була в Хшанові в 1954 році. Після багатьох років я мала нарешті можливість піти до сповіді. Я довго плакала від щастя. Зустріла там чимало знайомих і відчула величезне психічне полегшення.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних? Нам народилося троє дітей. Марійка в 1955 році. Вона разом з чоловіком залишилася на нашому господарстві. Владек в 1957 році, живе в Польщі. Оля в 1960 році, працює разом з чоловіком в школі в Іґлавках.
7. Ваші діти знають українську мову? Так.
7.1. Так - Де вивчили? Вдома.
7.2. Ні - Чому? --------
8. Ваші онуки знають українську мову? Так.
8.1. Так - Де вивчили? У мене 6 онуків та 2 правнучки. Знають українську мову.
8.2. Ні - Чому? --------
9. Чи є у Вас світлини нового місця? Не маю.
Д. КОНТАКТИ З УПA
1.1. Чи в селі були криївки УПА? Так.
1.2. Чи в селі були криївки УПА? На нашому обійсті були дві криївкі: в стодолі для 2-3 осіб та невеличка (для однієї особи) вдома. Загалом в селі то їх було багато, адже люди дуже переживали за свою безпеку. Я була свідком події, коли військо польське знайшло велику криївку, на щастя там нікого не було.
2. Яке Ваше ставлення до УПА? Позитивне.
3.1 Я контактував з УПА: Так
3.2 Я був у складі УПА: немає відповіді
3.3 Я допомагав/сприяв УПА (добровільно): Я була добровольцем.
3.4 Хтось з моєї родини був у складі УПА: Брат Іван (нар. 1919) та сестра Зося, яка потім, в Україні, переховувалася протягом 2 років, міняла місця проживання.
4. Чи мали Ви зброю у період перед переселенням? Для щоденного користування пістолет. Натомість в криївці вимагалося, щоб була також граната. Я гордилася та горджуся тим, що серед багатьох охочих прийняли саме мене. На початку 1940-их я закінчила підготовчий курс для санітарок. Членом Організації я стала в 1941 році (очевидно ідеться про ОУН, анкетована цього не пам’ятає – Ф „ЖД”). Присягу я складала в присутности Бандери в підльвіських лісах. Я його бачила декілька разів. Він завжди нам казав: "Дівчата, хлопці, тримайтеся свого і не зраджуйте один одного". Його постава та слова завжди додавали мені сили, коли я була вже в УПА, а згодом під час допитів, щоб нікого не здати. Я була санітаркою, псевдо «Чорна». Я лікувала також цивільних.Окрум того я носила „штафетки”, тобто мельдунки (повідомлення), які я мала завжди загорнені в зелений листочок і тримала в руці, щоб при небезпеці кинути в траву. Часом доводилося їх ковтати.
5. Чи перебували Ви під арештом? Мене затримали 4 грудня 1944 року. Забрали з дому, цього дня затримали також мою подругу та 7 колег. Нас перевезли до Краківця, там утримували 3 дні. Звітам погнали до Маланова. Пам’ятаю, що було холодно і падав сніг. Утримували нас в невеликій будівлі, яка нагадувала землянку. Ми сиділи на лавочці, а довкола було повно води. Наступного дня нас повернули до Краківця, зачинили в темних підкрамничних приміщеннях. Було там 22 хлопців та 13 дівчат. Вище були приміщення, куди нас водили на допити. Допитували совіти. Здійснено відбір: всіх хлопців повезли в Сибір і дівчат мабуть також. Лише мене та колегу спрямували до львівських Бриґідок. Жахливим чином нас ламали психічно. Пам’ятаю, що один великий зал замурували разом з людьми. Ми думали, що нас може теж замурують. На слідстві я в нічому не зізналася. Розпитували про братів, особливло про Івана, який був в УПА; також що я знаю про партизан, криївки тощо. Рік пізніше нас перевезли до Яворова. Моє здоров’я було в плачевному стані: хвороби, недоїдання, я важила лише 35 кілограмів. Завдяки знайомій, яка добре знала совітського офіцера, мене врешті-решт відпустили. Коли мене привезли до дому, то мати відразу викликала священика та лікаря, адже батьки були впевнені, що я уже частково на тому світі. Достатньо швидко повернув мене до життя мій знайомий Захарко. Коли одужала – повернулася до УПА. В 1946 р. затримали батька, його взяло УБ з Любачова, у той самий час маму та сестру Зосю поляки зловили та передали до збірного переселенського пункту також в Любачеві. Незабаром батька відпустили і він приєднався до них (добровільно), він сказав, що не залишить дружину. Я подалася разом з ним, а потім втекла з Любачова, навіть не попрощалася з родиною, так боялася опинитися знову в Совітах. Їх всіх незабаром вивезли до України, натомість я повернулася до УПА. В травні 1947 р. мене знову затримали, на цей раз це були поляки і вони мене взяли на залізничному вокзалі в Ланьцуті. Закрили в Любачові. Там було безліч заарештованих. Бракувало місця. В камері був з нами отець Заяць. Він заохочував нас молитися та розраджував. З Любачова нас завезли потягом до Щаковей. Звітам ми йшли пішки до табору в Явожні. Місцеві люди «вітали» нас вигуками «бандити, бандерівці» та ураганом каменів. В Явожні роздягнули нас догола і спільно, мужчин та жінок поливали перемінно гарячою та холодною водою. Водночас наглядачі били нас гумовими палицями. Потім погнали до бараків. Почалися допити. Цікавилися всім. Використовуючи різноманітні тортури вони хотіли мене змусити, щоб я донесла на колег та зізналася у співпраці з УПА. Не рідко після допиту мене приносили до бараку на ряднині, тому що неспроможна була рухатися самостійно. Окрім лупцювання та принижування гідности використовували „електричний стілець”, ставання на пальцях, утримування в руках цегол, „жабкі” тощо. Я їм все-одно нічого не сказала, нікого не видала. Згодом це мене дуже втішало, що у мене совість чиста, оскільки через мене ніхто не терпів. Врешті повезли нас до Кракова. Оскільки я отримала кару довголітнього ув’язнення (12 років тюрми), мене утримували в камері-одиночці. Якогось разу я розірвала гальку (нічну сорочку) і зробила з неї мотузку. Я встала на стілець та й повісилася. Врятував мене наглядач, який прибув вчасно. Потім так мене скопали, що я два тижні з ліжка не підводилась, мене штучно годували. Незабаром я вирішила попробувати ще раз, адже я не хотіла такого життя. Коли я наклала петлю на шию – стали бити дзвони в костелі св. Михайла (це було в неділю). Я подумала: моя мати певно ідуть зараз до церкви, а я душу віддаю. З того часу я про самогубство більше не думала. І нарешті нас доставили до тюрми в Фордоні. Початково було дуже складно. Пам’ятаю, що „на добридень” начальник тюрми сказав: „Матимете тут свою Україну!”. Ми жили в тіснуватих та темних камерах, а харчі просто смерділи. Маргарину навіть щури не хотіли їсти. Окрім українок в Фордоні перебували також польки, англійки, можливо також жінки іншої національности. Залишилась в пам’яті молода полька, журналістка. Вона часто з нами розмовляла. Вона отримували пачки (посилки), якими радо з нами ділилася. Пам’ятаю її слова: „Ви, українці, боролися за своє, а за що ми сидимо? Ви страждаєте через своє, а ми через що..?” Видно, їй складно було змиритися з думкою, що протягом декількох тисяч днів їй доведеться терпіти в’язничні жахіття і вона наклала на себе руки. Була з нами також молода ангелька, Сьлівінська звали. Її чоловік, поляк, був військовим льотчиком в Англії. Після закінчення війни він повернувся до Польщі разом з нею. Їх звинуватили у шпигунстві і затримали. У них була 5-літня крихітка, яку держава умістила в Будинок Дитини. Якогось разу її повезли до Варшави, де вона, разом з дитиною, була свідком виконання смертного вироку шляхом повішення на чоловікові. Після певного часу я пішла на в’язничну роботу, мені довелося шити та мережати офіцерські та генеральські однострої. Часом я задумувалася: як таке можливе, що вони вдягають на себе однострої пошиті „ворогами устрою”? І наостанок про чи не найгарніші слова, які я почула в Фордоні. Це було в травні 1954 р., до нас прийшов наглядач та заявив: „Сьогодні будете на свободі”.
Е. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
1. Звичаї втраченої батьківщини: До школи я ходила в Будзиню. Один день ми навчалися по-польськи, а один по-українськи. Там я закінчила сім класів. В селі була читальня, яка гуртувала мешканців, люди сходилися, разом читали книжки, газети. Молодь готувала представлення з нагоди річниць чи роковин. Ми зодягалися в національні строї, вишивані блузки та їздили разом з батьком на санях (взимку для культури було більше часу) з виступами чи то до Кобильниці Волоської, чи до інших місцевостей. Пам’ятаю час смерти Пілсудського (Юзефа). В день похорону всі діти мали обов’язок прийти до костела на Службу. Ми мали ляльки та пісочницю. Коли приходила осінь люди сходилися по вечорах, разом працювали, разом розважалися. Саме там мене навчили вишивати. При тому було дуже багато співу. Напередодні Святвечора піст був суворий. Коли ми, діти, замітили першу зірку, щошвидше повідомляли про це старшим і тоді всі сідали до святкового столу. У нас не було ялинки. Подарунки клали під сніп, моїм першим подарунком була лялька.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину? Завжди, коли я в дорозі до України, відвідую своє село. Воно, слід зазначити, дуже змінилося. Зменшилася кількість людей, а наш дім хтось розібрав. Навідую родинні могили та могилу брата Івана. Дуже жалію, що з батьком не зустрілася. Він помер коли я була ще в тюрмі. З моєї близької родини живе ще (неподалік Львова) сестра Зося.
3. Чому ви не виїхали в Україну? Сестру Зосю, маму та батька примусово вивезли в 1946 р. Я повернулася до УПА. Я була тоді впевнена, що через місяць-два моя родина повернеться назад.
4. Що в житті було головне? Пишаюся тим, що мене вибрали до служби в УПА. Радію, що я мала можливість допомогти багатьом пораненим, потребуючим, що ніхто, кому я допомагала, не помер при мені. Дуже цінним для мене є досвід зустрічей з Бандерою. До Організації я вступила маючи ледве 16 років, згодом я заплатила за це дуже високу ціну. Сьогодні маю задоволення, що я акуратно виконала свій обов’язок перед Україною.
5. Чому Вас переселили? Польські комуністи вже набагато раніше запланували вивезення українців. Мабуть жалко їм було тих земель, вони хотіли мати їх виключно для себе. Було б добре, щоб навіть тепер, коли пройшли десятиліття, виявити всі обставини смерти ген. Сьвєрчевського і тоді, я переконана, всі зрозуміли б, що Сьвєрчевський був лише надуманим приводом для проведення акції „Вісла”.
Є. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
1. Інше: Анкету підготував Андрій Крик. Мовне оформлення Роман Крик.
 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [pliki do ankiety]
Ankieta english
A. MAIN DETAILS
B. FAMILY & LOCATION DETAILS
C. RESETTLEMENT
D. THE NEW PLACE
E. CONTACTS WITH UPA
F. ADDITIONAL INFORMATION
G. INFORMATION
 
A. MAIN DETAILS
1. Application Date: 18.04.2011 2. Application Reference Number:
3. Surname, Name, Paternal Name: brak


4. Date of Birth: 18.04.1909 5. Place of Birth:
B. FAMILY & LOCATION DETAILS
1.1. Place of Residence before deportation:
1.2. Place of Residence before deportation (information):
2. Age at time of deportation: 3. Religion: dark
4. Number of family members at the time of deportation/ resettlement:
5. Number of family members left: 6. Number of family members deported:
7. Of which went missing:
8. Number of people of different nationalities resident in the village? 9. Inter-ethnic relations could be considered?
10. List your lost assets/property:
C. RESETTLEMENT
1. When were you deported? 2. When did you arrive?
3.1. Deportation Itinerary:
3.2. Deportation Itinerary (information):
4. Did you know where you were being deported to?
5. Have any of your relatives returned to your homeland?
6.1. What personal items did you take with you - Religious:
6.2. What personal items did you take with you - Household objects:
6.3. What personal items did you take with you - Personal belongings:
6.4. What personal items did you take with you - Documents:
6.5. What personal items did you take with you - Other:
7. Of these items, what is left?
8. Would you be prepared to donate these (in whole, or in part) to the museum?
9. Did you hide any of the items that you brought with you?
D. THE NEW PLACE
1. Where did they deport you to?
2. What amenities were you granted?
3. What did you see when you arrived at your new place of settlement?
4. Did you encounter any persecution?
5. Where & when did you start going to church?
6. How did your children fare?
7. Do your children know Ukrainian?
7.1. Yes - Where did they learn it?
7.2. No - Why?
8. Do your grandchildren know Ukrainian?
8.1. Yes - Where did they learn it?
8.2. No - Why?
9. Do you have photos of your new place of settlement/residence?
E. CONTACTS WITH UPA
1.1. Were there UPA bunkers in the village?
1.2. Were there UPA bunkers in the village (information)?
2. What is your view of UPA?
3.1 I contacted UPA:
3.2 I was part of UPA:
3.3 I helped/facilitated UPA (voluntarily):
3.4 Were any of your family in UPA?
4. Did you ever hold firearms before the period that you were deported?
5. Were you ever arrested?
F. ADDITIONAL INFORMATION
1. Lost customs/traditions of your homeland:
2. Have you visited your homeland?
3. Why did you not choose to live in Ukraine?
4. What was your priority in life?
5. Why were you deported/resettled?
G. INFORMATION
1. Information

 
do góry ↑
Fotografie
„Kliknij” na miniaturke by zobaczyc zdjęcia w galerii.



 
do góry ↑
Wspomnienia


Na tę chwilę brak jest w naszej bazie wspomnień osoby, której ankieta dotyczy.

 
do góry ↑
Pliki


Na tę chwilę brak jest w bazie plików (filmowych, dźwiekowych, itp.)
powiązanych z niniejszą ankietą.

 
do góry ↑
VIDEO






„Człowiek pozbawiony korzeni, staje się tułaczem...”
„Людина, яку позбавили коренів стає світовим вигнанцем...”
„A person, who has had their roots taken away, becomes a banished exile...”

Home   |   FUNDACJIA   |   PROJEKTY   |   Z ŻYCIA FUNDACJI   |   PUBLICYSTYKA   |   NOWOŚCI   |   WSPARCIE   |   KONTAKT
Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2017

stat4u

Liczba odwiedzin:
Число заходжень:
662 054
Dziś:
Днесь:
192