Fundacja Losy Niezapomniane cien

Home FUNDACJA PROJEKTY Z ŻYCIA FUNDACJI PUBLICYSTYKA NOWOŚCI WSPARCIE KONTAKT
PROJEKTY - Ukraińcy
cień
Wersja: PL UA EN
Losy Niezapomniane wysiedlonych w ramach AKCJI „WISŁA”

Świadectwa przesiedleńców - szczegóły...
cień
Ankieta (0246)
Skoncej Anna, z domu Semczak, c. Grzegorza i Katarzyny z d. Wasylko
ur. 15.11.1943

Terka, powiat Lesko, województwo rzeszowskie. Mama pochodziła ze Studennego, a tato z Terki.

 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [wspomnienia] [pliki do ankiety] [video do ankiety]
Ankieta w j.polskim
A. METRYKA ANKIETY
B. NAJBLIŻSZA RODZINA I STRONY RODZINNE
C. PRZESIEDLENIE
D. NOWE MIEJSCE
E. KONTAKTY Z UPA
F. INNE ZAGADNIENIA
G. UWAGI
 
A. METRYKA ANKIETY
1. Data wywiadu: 05.03.2012 2. Numer kolejny: 0246
3. Dane osobowe uczestnika /uczestników wywiadu: Skoncej Anna, z domu Semczak, c. Grzegorza i Katarzyny z d. Wasylko

Toronto
Канада - Kanada
4. Data urodzenia: 15.11.1943 5. Miejsce urodzenia:

Terka, powiat Lesko, województwo rzeszowskie. Mama pochodziła ze Studennego, a tato z Terki.

B. NAJBLIŻSZA RODZINA I STRONY RODZINNE
1.1. Miejsce zamieszkania przed przesiedleniem: Terka, powiat Lesko, województwo rzeszowskie.
1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS
(przed przesiedleniem):
-------------
2. Wiek w trakcie przesiedlenia: 4 3. Wyznanie: Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem:

Mama Katarzyna; brat taty Michał Semczak z żoną Marią i 4 dzieci; 5-letnia siostra mojej mamy Maria; ja Anna.

Babcię Marię Semczak Polacy zamordowali w przededniu wysiedlenia. W tym czasie cała moja rodzina uciekła do lasu, gdyż do wsi zbliżało się wojsko polskie, a babcia nie schowała się, została na ławce przed domem. Gdy wróciliśmy następnego dnia z lasu okazało się, że babcia nie żyje, zastrzelili ją. Miała 88 lat.

Tydzień po moim urodzeniu… Tata już wiedział, że wkrótce pójdzie na służbę do ukraińskiej dywizji, powiedział, że trzeba mnie jak najszybciej ochrzcić. Tak też się stało. Dwa dni później ojciec poszedł do wojska i ślad po nim zaginął. Mama została w Terce ze mną, ze swoją młodszą siostrą [siostrzenicą] i rodziną mojego ojca.

Gdy byłam mała nieraz pytałam mamę: „Gdzie jest mój tato?”. Przychodzisz ze szkoły, myślisz sobie: wszystkie dzieci mają [ojca], a ja nie mam. Mama (gdy byłam jeszcze malutka) odpowiadała, że tato wkrótce przyjedzie.

Gdy podrosłam, gdy chodziłam już do 5-6 klasy podstawówki, gdy mieliśmy już historię, wówczas mama powiedziała mi, że tato poszedł na wojnę i nie wrócił, „ale i tak przyjedzie”. Nie traciła wiary w jego powrót. „Mam nadzieję, że przyjedzie”. Tak też się stało.

Gdy miałam 19 lat pojechałam tam z najstarszym dzieckiem (2 latka). Było jeszcze półroczne dziecko, to Teresa, zostawiłam ją z mężem. Wtedy po raz pierwszy zobaczyłam ojca. W wieku 19 lat…

[W 1960 roku pani mama pojechała do Anglii, żeby zobaczyć się z mężem, tak?] Tak. Od razu pojechała tam na stałe. Ja zostałam [w Polsce] dlatego, że byłam już mężatką.

Pojechałam do niego dopiero w 1962 roku, gdyż miałam małe dziecko, z małym dzieckiem nie mogłam jechać. Zobaczył mnie wówczas po raz pierwszy, miałam 19 lat, jedno moje dziecko miało w tym czasie dwa lata, a tę malutką zostawiłam w Polsce z mężem.

Żyli razem jeszcze 25 lat.

[Nie znalazł sobie tam innej, i mama też czekała…] Tak. Koledzy nie raz ciągnęli go na zabawę… Bo ja potem spotykałam tych ludzi – znajomych taty z obozu. No więc on im zawsze mówił, że nigdy nie zostawi żony i dziecka.

Było dużo bólu, on tak płakał…

[Proszę opowiedzieć o pierwszym spotkaniu z nim.] To było straszne! Tak się cieszyliśmy sobą, że… Nigdy tego nie zapomnę! Po raz ostatni widział mnie, gdy miałam tydzień…

[Nie chciała pani pojechać do niego na stałe?] Podjęliśmy w tym kierunku kilka prób, żeby wyjechać do Anglii, ale przychodziły odmowne decyzje. Za to spotykaliśmy się niemalże co roku. Jeździłam z dziećmi na trzy miesiące, do taty, do mamy.

Byli razem jeszcze przez 25 lat. Spoczywają w Anglii. Na pogrzebie mamy nie byłam. Mama umarła nagle. Bardzo tęskniła za mną… Miała wylew i zawał, była na łóżku, a tato w sąsiednim pokoju. Odeszła nagle, a mnie nie puścili na pogrzeb, Polacy, miałam z nimi wielki kłopot. Pojechałam dopiero po siedmiu miesiącach.

Tato żył jeszcze 10 lat. Był od niej starszy o 10 lat i żył 10 lat dłużej. Mieszkał sam.

[Co ojciec opowiadał pani o pobycie w obozie?] On mi niewiele mówił, przeważnie siedział i patrzył na mnie, płakał. Mamie opowiadał. Byli szczęśliwi, że odnaleźli siebie, byli razem jeszcze przez 25 lat.

5. Ile osób zostało na miejscu: 0
6. Ile osób przesiedlono: 9
7. Ile osób zaginęło:

Ojciec Grzegorz, który jesienią 1943 roku wstąpił do ukraińskiej dywizji „Hałyczyna”. Przez 17 lat nie mieliśmy od niego żadnej wiadomości, aż do roku 1960, kiedy to jego bratanek odnalazł go przez Czerwony Krzyż. Ojciec, zresztą, też nas szukał.

Babcię zabili w Terce przed domem, w 1947 roku.

[Pani ojciec w 1943 roku wstąpił do dywizji „Hałyczyna”, co było z nim dalej?] Nie było od niego żadnych wiadomości. Gdy opuścił dom… Minęło 17 lat i wówczas dowiedzieliśmy się, że żyje. To była bardzo przyjemna chwila – po 17 latach mama, ja, dowiedziałyśmy się, że tato żyje. Był w Anglii w więzieniu.

[Czyli po wojnie trafił do obozu w Wielkiej Brytanii.] Tak, był w obozie, a my nie mieliśmy pojęcia co się z nim dzieje. Nikt do nas nie pisał, mnie, sierotę, wychowywała mama, w Polsce. Żadnego kontaktu z ojcem nie było.

[Szukaliście go przez Czerwony Krzyż, czy jak to było?] On nas szukał. Miał tam brata, brat miał syna, szukali go razem, zwrócili się o pomoc do Czerwonego Krzyża. Do tego brata przyszedł w końcu list z informacją, że mój ojciec żyje.

I wówczas, po 17 latach… Byłam już mężatką, mama pojechała do ojca, a ja zostałam w Polsce. Ale jakie piekło miałyśmy tu z mamą, gdy byłam zupełnie jeszcze mała. Moje życie było straszne.

[Jest pani w Kanadzie już bardzo długo. Jak pani dziś uważa: czy decyzja o wyjeździe była słuszna?] Bardzo chciałam być w Kanadzie dlatego, że do Kanady pouciekały nasze dzieci. To szczęście móc być blisko siebie. No a tak… W Polsce zostało nas tylko troje, po co tam było siedzieć? Bardzo tęskniłam za synami, za córkami.

Chcę jeszcze opowiedzieć o mojej córce, o tej najstarszej. Nas nie chcieli puścić… Po ukończeniu liceum w Legnicy córka pojechała na wakacje. A dalej wszystko potoczyło się tak po prostu: zakochał się w niej miejscowy Ukrainiec (tam urodzony). On i jego ojciec byli powiązani z wojskiem. Córka spodobała się im, wzięli ślub i już córki [z Kanady] nie wyrzucisz. Mieszkali blisko siebie, dzieliła ich jedna ulica, oni już do końca lubili tę moją córkę.

8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi: ----------- 9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi? ---------------
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny:

Dom nie był stary (nie pamiętam w którym roku zbudowany), było pole, las.

C. PRZESIEDLENIE
1. Kiedy Panią/Pana wywieziono? ------------- 2. Kiedy Panią/Pana przywieziono? -------------
3.1. Trasa przejazdu: -------------
3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony): -------------
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie? -------------
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony? Nie.
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE:

Mama mówiła, że nas wywieźli „tak, jak staliśmy”, czyli przyjechaliśmy z tym, co mieliśmy na sobie. Nie wiem dlaczego tak się stało.

6.2. Przywiezione przedmioty - CODZIENNEGO UŻYTKU: -------------
6.3. Przywiezione przedmioty - OSOBISTE: -------------
6.4. Przywiezione przedmioty - DOKUMENTY: -------------
6.5. Przywiezione przedmioty - INNE: -------------
7. Które z nich zachowały się do dziś?: -------------
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?: -------------
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?: -------------
D. NOWE MIEJSCE
1. Dokąd Państwa przesiedlono?:

Najpierw było Tychowo, po dwóch latach zamieszkaliśmy w Krąpielu. To miejscowości w powiecie Stargard Szczeciński, położone w odległości ok. 10 kilometrów od siebie.

Od państwa niczego nie dostaliśmy: ani ziemi, ani domu, niczego. W Krąpielu dali nam pokój na piętrze (nie na własność). Na dole mieszkali bardzo dobrzy Polacy, nie raz byłam głodna i płakałam, wówczas ta sąsiadka przynosiła mi chleb czy coś innego do jedzenia.

Do Tychowa nas przesiedlili razem z ojca bratem i jego rodziną. Mieszkaliśmy razem przez dwa lata. W końcu ojca brat powiedział tak: „Mam swoją rodzinę, miejsca jest mało, musisz się wyprowadzić”.

Mama przeniosła się do pegeeru, tam bardzo ciężko pracowała. Bardzo ciężko, jak mężczyzna. Musiała wydoić 20 krów, wstawała o 4 rano!

Mama mieszkała tam aż do wyjazdu do Wielkiej Brytanii w 1960 roku.

Pracowaliśmy z mężem na gospodarstwie [ślub w 1959 roku w miejscowości Święte - info. z ankiety męża p. Anny, ankieta nr. UA-0247]. Kupiliśmy dom i 25 hektarów ziemi. Mieliśmy konia, krowy, siedem czy osiem, 30 świń, 150 kur. Trzeba było ciężko pracować. No, a potem dzieci do szkoły…

Rodzice trochę nawet nas karcili, że tyle roboty wzięliśmy sobie na głowę, przecież oni mogą nam pomóc… I pomagali. Ubrań w ogóle nie musieliśmy kupować. Pojechałam tam, przywiozłam.

Im też nie było łatwo. Mama od razu poszła do pracy. Kupili nieruchomość z myślą o nas, że zamieszkamy tam, ale nie chcieli nas puścić…

2. Co Państwu przydzielono?:

Niczego nam nie dali, dom w Tychowie był zapisany na ojca brata. Zamieszkaliśmy z nim. Dom był bardzo mały, dwa pokoiki.

Mama musiała ciężko pracować. Zakwaterowali nas w pegeerze. Tam mama musiała trzy razy dziennie wydoić 20 krów. Zaczynała o 4 rano…

Mnie, malutką, mama zostawiała w domu. Byłam głodna, płakałam, nie było co jeść. To było straszne! Dla nas było to prawdziwe piekło! Jak sobie przypomnę, to nie mogę tego znieść, dlatego nie byłam w stanie o tym opowiadać.

Oprócz tego mama przez 8 lat wychowywała siostrę, do 13 roku życia, potem zabrali ją do sierocińca, gdyż mama nie była w stanie wszystkich utrzymać. Zamknęła mnie malutką w mieszkaniu, płakałam, sąsiadka puka do drzwi, żeby dać mi coś do jedzenia…

[Jak nazywała się ta siostra?] Nie miałam siostry, to mamy siostra miała córkę, nazywała się Marynia, Marynka. Jej rodzice umarli i wówczas mama zabrała tę siostrę do siebie. Miała więc dwoje dzieci na utrzymaniu, ale nie dała rady w Polsce ich wyżywić, bo nie miała męża, zabrali więc tę siostrę do sierocińca, potem poszła do szkoły, mieszkała w internacie.

3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?: -------------
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:

Mama nadal mnie wychowywała, ale pieniędzy brakowało nawet na chleb. Płakałam. Sąsiadka… Nie powiem, ci Polacy byli OK. Mieszkaliśmy na piętrze, a oni na dole, czasami chleba mi dali. To byli dobrzy ludzie, ale ci Polacy, którzy mieszkali obok, nie byli dobrymi ludźmi.

Miałam wtedy 7 lat, szłam na rozpoczęcie roku szkolnego, powiedziałam do mamy: „Zostańcie z Bogiem, idę do szkoły”. Wyszłam, a ten Polak, syn sąsiada (miał już pewnie z 18 lat), otworzył okno i zaczął krzyczeć, że dziś nadejdzie mój koniec… Po polsku krzyczał. Wypuścił dwa duże wilczury. A ja co? Malutka, 7 lat, uciekam, jak to dziecko. Poszczuł mnie psami i krzyczał do nich: „Bierzcie tę Ukrainkę!”. Na szczęście w tym czasie ta dobra sąsiadka wyszła do studni po wodę i wiadrami odegnała te psy. Zdążyły mnie przewrócić, pogryzły mi całą nogę.

Zabrali mnie na pogotowie. Przyjechała milicja, żeby wyjaśnić, co się stało, dlaczego ten chłopiec poszczuł mnie psami. Powiedział, że chciał „zniszczyć Ukrainkę”. Takie małe dziecko…

Parę lat później, gdy byłam już w 7 klasie, mama powiedziała mi (małemu dziecku nie chciała o tym mówić), że przyszedł ojciec tego chłopca i zagroził: „Jak tylko zgłosisz na milicję – tego samego wieczora zabiję cię, twoje dziecko też zabiję”. Mama się przestraszyła, ale nie mogła ot tak rzucić pracy. Powiedziała mu: „Nie, nie pójdę na milicję, nie będę po sądach chodzić, muszę ciężko pracować, żeby utrzymać dziecko”. Tak się złożyło, że po kilku miesiącach oni wyjechali stamtąd i ta sprawa straciła aktualność.

[Dlaczego on to zrobił?] Nic mu nie zrobiłam, byłam mała, szłam do pierwszej klasy. On, rzecz jasna, nas znał, mieszkali za trzecimi drzwiami od nas. Mama też im nic nie zrobiła. Byłam spokojnym dzieckiem, a tak w ogóle, to żyliśmy tam w strachu, w mieszkaniu, jeśli rozmawiałyśmy po ukraińsku, to trzeba było przechodzić na szept, żeby sąsiedzi nie usłyszeli. Gdy mama uczyła mnie modlitwy po ukraińsku, wówczas tak samo – cichutko.

[Mama odczuwała, że należy ukrywać swoją narodowość.] Odczuwała, gdyż ojciec tego chłopca zagroził, że ją zabije, „jeśli ja lub mój syn pójdzie do więzienia”. Dlatego mama bardzo się bała. Komu miała się poskarżyć? Męża nie było…

Z czasem, gdy znałam już dobrze polski, Polacy przestali nas wyzywać, już nas lubili. Byłyśmy bardzo spokojne, nikogo nie krzywdziłyśmy. Mama solidnie pracowała, ja byłam uczennicą.

[Najgorsze były więc początki.] Tak. Trzeba było siedzieć cicho. Mama mnie nie straszyła, mówiła w ten sposób: „Cicho bądź, po ukraińsku nie można rozmawiać”. Trzeba było szeptem…

5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:

Gdy uczyłam się w szkole, to musiałam chodzić do polskiego kościoła, wszystko było po polsku. Tylko trzy ukraińskie rodziny mieszkały w tym pegeerze. Naszych cerkwi nie było.

6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:

Mam 5 dzieci. Najstarsza córka mieszka w Anglii, reszta jest tu, w Kanadzie: dwóch synów i dwie córki.

Z naszej rodziny w Polsce została tylko mamy siostra. Mieszka w Głuszycy Górnej, województwo Wrocław. Nazywa się Malczewska Maria. Wyszła za Polaka.

[Więcej nt. dzieci w ankiecie męża Skonceja Tymka nr. UA-0247]

7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?: Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?: -----------------
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?: -----------------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?: Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?: -----------------
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?: -----------------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?: Nie.
E. KONTAKTY Z UPA
1.1. Czy we wsi były kryjówki UPA?: Nie wiem.
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):? ---------------
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?: Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA: Nie.
3.2 Byłem członkiem UPA: Nie.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie): Nie.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:

Mojej mamy brat, Jan Wasylko. Został zesłany na Syberię, męczył się tam 15 lat. Po powrocie przez pewien czas przebywał w Warszawie, potem przyjechał do nas, na zachód Polski. Tam też zmarł, miał 42 lata.

4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?: Nie.
5. Czy był Pan/Pani więziony?: Nie.
F. INNE ZAGADNIENIA
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne: ----------
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:

Nie. Po akcji „Wisła” nigdy nie byłam w Terce. Może jeszcze kiedyś pojadę…

3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?: Nie wiem.
4. Co w życiu było najważniejsze?:

Zdrowie, język ojczysty, kultura, cerkiew, szkoła ukraińska, tańce i pieśń ludowa.

Dużo modlę się teraz za Julię Tymoszenko, żeby została naszym prezydentem.

5. Dlaczego Was przesiedlili?:

Polacy chcieli zająć nasze wioski.

G. UWAGI
1. Dodatkowe informacje:

Ankietę nagrał, przetłumaczył na język polski Roman Kryk. Ostatnia redakcja Romana Kryka, 31.12.2021 r.




 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [pliki do ankiety]
Ankieta українська
A. ОСНОВНІ ДАНІ
Б. ВІДОМОСТІ ПРО РОДИНУ І МІСЦЕВІСТЬ
В. ПЕРЕСЕЛЕННЯ
Г. НОВЕ МІСЦЕ
Д. КОНТАКТИ З УПA
Е. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Є. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
 
A. ОСНОВНІ ДАНІ
1. Дата анкетування: 05.03.2012 2. Номер анкети: 0246
3. Прізвище, ім’я, по-батькові: Сконцей Анна, ур. Семчак, д. Григорія та Катерини з д. Василько

Торонто
Kanada - Канада
4. Дата народження: 15.11.1943 5. Місце народження:

Терка, повіт Лісько, воєводство Ряшів. Тато був родом з Терки, мама зі Студеного.

Б. ВІДОМОСТІ ПРО РОДИНУ І МІСЦЕВІСТЬ
1.1. Місце проживання до переселення: Терка, повіт Лісько, воєводство Ряшів.
1.2. Місце проживання до переселення: ----------------
2. Вік на момент переселення: 4 3. Віросповідання: Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення:

Мати Катерина; брат батька Михайло Семчак з дружиною Марією і 4 дітьми; п’ятирічна сестра мами, Марія; я, Анна.

Бабусю Марію Семчак поляки замордували напередодні виселення, в той час, коли всі інші з родини заховалися від поляків в лісі. Бабуся не заховалася, залишилася на лавочці перед хатою. Наступного дня ми повернулися з лісу і виявили мертву бабусю, її убили пострілом. Мала 88 років.

Тиждень після мого народження… Мій батько вже знав, що незабаром піде на службу до української дивізії і казав мене чимшвидше охрестити. Так сталося. Занесли до церкви і охрестили. Два дні пізніше батько пішов до дивізії і пропав по ньому слід. Моя мати залишилася в Терці зі мною, своєю молодшою сестрою і родиною батька.

Коли я була мала, не раз питала маму: «Де мій тато?». Приходиш зі школи, думаєш: всі діти мають [батька], а я ні... Мати (коли я ще маленька була) мені відповідала, що незабаром тато приїде.

Коли я підросла, коли ходила до 5-6 класу початкової школи, коли я вже вчилася історії, тоді мама мені пояснила, що тато пішов на війну і не повернувся, «але й так приїде». Вона не втрачала віри в його повернення. «Маю надію, що він приїде». Так воно й сталося.

Мені тоді було 19 років і я поїхала з найстаршою дитиною (два роки). А ще була піврічна дитинка, то Тереза, то я її залишила з чоловіком. Тоді вперше я тата побачила. Мені було 19…

[В 1960 році ваша мама поїхала до Англії побачитися з батьком, так?] Так. Вона відразу поїхала на постійне проживання. Я залишилася (в Польщі) через те, що я була вже одружена.

Я поїхала до нього тільки в 1962 році через те, що у мене була мала дитина, відтак з маленькою дитиною я не могла їхати. Він тоді мене вперше побачив, мені було 19 років, одній моїй дитині було тоді два роки, а цю маленьку я залишила в Польщі з чоловіком.

Жили разом ще 25 років.

[Він там не оженився вдруге, і ваша мама чекала…] Так. Хлопці не раз кликали його на забаву… Бо я потім зустрічала тих людей – знайомих батька з табору. Так от, він завжди говорив їм, що ніколи не залишить свою дружину і дитину.

Дуже було прикро, так плакав…

[Розкажіть про вашу першу зустріч з ним.] То було страшне! Ми так раділи собою, що… Ніколи цього не забуду! Він мене востаннє бачив, коли мені було тиждень.

[Ви не планували поїхати до нього на постійно?] Ми клопоталися декілька раз, щоб виїхати до Англії, але нам відмовляли, зате зустрічалися ми майже кожного року. Я їздили з дітьми на три місяці, до тата, до мами.

Ще жили разом 25 років. Обоє поховані в Англії. Я не була на похороні мами. Мама померла раптово. Дуже тужила за мною... У неї стався інсульт, була на ліжку, а тато в сусідній кімнаті. Померла раптово і мене не пустили на похорон, поляки, я мала з ними велику проблему. Я поїхала тільки сім місяців згодом.

Тато жив ще 10 років. Був від неї старший на 10 років і жив 10 років довше, ніж вона. Жив один.

[Що батько розповідав про життя в таборі?] Він мені мало розповідав, він лишень сидів і так дивився на мене, плакав. Мамі розповідав. Вони були щасливі, що себе віднайшли і ще прожили разом 25 років.

5. Скільки осіб лишилося: 0
6. Скільки осіб переселено: 9
7. Скільки осіб пропало безвісти:

Батько Григорій, який восени 1943 року вступив до української дивізії „Галичина”. Протягом 17 років від нього не було жодної звістки, аж до 1960 року, коли батька розшукав з допомогою Червоного Хреста його племінник. Батько також займався пошуком.

Бабусю застрелили в Терці перед хатою, 1947 року.

[Ваш батько в 1943 році пішов до дивізії «Галичина», яка була його подальша доля?] Ми нічого про нього не знали. Коли пішов… Минуло 17 років і тоді ми довідалися, що він живий. Для нас то була дуже приємна звістка – після 17 років мама, я, довідалися, що батько живий. Він перебував в тюрмі в Англії.

[Тобто після війни він опинився у Великій Британії в таборі.] Так, був в таборі, а ми були без поняття де він. Ніхто не писав нам листів, виховувала мене, сироту, мама, в Польщі. Ніякого зв’язку з татом не було.

[Ви його розшукали з допомогою Червоного хреста, чи як це було?] Він нас розшукував. Він там мав брата, і був брата син, вони розшукували його, звернулися до Червоного хреста. До брата прийшов лист з інформацією, що тато живий.

Тоді, після 17 років… Я була вже одружена, мама переїхала до батька, а я залишилася в Польщі. Але яке ми з мамою мали пекло, коли я була маленькою! Я мала жахливе життя.

[Пройшли роки з того часу, як ви переїхали до Канади. Що ви думаєте сьогодні, це було правильне рішення?] Я дуже хотіла до Канади, тому, що туди були повтікали наші діти. Ми дуже щасливі, що ми разом. А так… Нас тільки троє лишилося в Польщі, то чого було там сидіти? Я дуже тужила за синами, за доньками.

Ще хочу сказати про свою доньку, про цю найстаршу. Нас не хотіли пустити... Донька поїхала у відпустку після закінчення ліцею в Лігниці. А далі все просто – місцевий українець (там народжений) залюбився. Він і його батько були там у війську. Донька їм сподобалася, повінчалися, і вже доньки [з Канади] не викинеш. Жили поруч себе, через вулицю, вони вже до кінця любили цю мою доньку.

8. Скільки осіб іншої національності жило в селі: ---------- 9. Стан відносин з ними: ----------
10. Опишіть залишений Вами маєток:

Не стара хата (не знаю коли побудована), поле, ліс.

В. ПЕРЕСЕЛЕННЯ
1. Коли Вас вивезли? ---------- 2. Коли Вас привезли? ----------
3.1. Маршрут переїзду: ----------
3.2. Маршрут переїзду:
4. Чи Ви знали куди їдете? ----------
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони? Ні.
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:

Мати казала, що нас вивезли "так, як ми стояли", тобто приїхали з тим, що ми мали на собі. Чому так сталося – я не знаю.

6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?: ----------
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?: ----------
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?: ----------
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?: ----------
7. Які з них збереглися? ----------
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею? ----------
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли? ----------
Г. НОВЕ МІСЦЕ
1. Куди Вас переселили?

Тихово, потім (два роки згодом) Кромпєль [Krąpiel]. Обидві місцевості в повіті Старґард-Щеціньскі на відстані 10 кілометрів.

Ми від держави нічого не отримали: ні землі, ні хати, нічого. В Кромпєлю дали мамі одну кімнату на поверсі (без права власності). На поверсі нижче жили дуже добрі поляки, я не раз плакала через голод, то ця сусідка приносила мені хліба чи ще чогось.

До Тихова нас переселили разом з батька братом та його сім’єю. Ми мешкали разом два роки. Врешті брат тата сказав: «Я маю ще свою родину, мало місця, тобі треба кудись піти».

Тоді мама переїхала до колгоспу і там дуже тяжко працювала. Дуже тяжко, так як мужчина. Що таке подоїти 20 корів, вставати о 4 ранку!

Там мама мешкала аж до переїзду до Великої Британії в 1960 році.

Ми з чоловіком працювали на господарстві [вінчалися 1959 року в м. Сьвєнте (Święte) - інфо з анкети чоловіка п. Анни, анкета но. UA-0247]. Купили дім і 25 гектарів землі. Мали коня, корови, сім чи вісім, 30 свиней, 150 курей. Треба було тяжко працювати. Потім діти до школи…

Батьки навіть нас трохи сварили через те, що ми стільки роботи набрали на голову, адже вони можуть допомогти. І вони справді допомагали. Одягу ми вже не мусили купувати. Я туди [до Англії] поїхала, привезла.

Їм також не було легко. Мама відразу пішла на роботу. Вони там собі купили [нерухомість] з думкою, що ми туди переїдемо жити, але нас не хотіли пустити…

2. Які умови Вам надали?

Нам нічого нe дали, хату в Тихові записали на батькового брата. Ми стали жити з ним. Хата була дуже маленька, дві кімнатки.

Моїй мамі довелося дуже тяжко працювати. Поселили нас в пеґеері [колгоспі]. Там мама змушена була тричі на день доїти 20 корів. Починала о 4 ранку...

Мене, маленьку, мама лишала в хаті, я була голодна, плакала, не було що їсти. То було страшне! Страшне то було для нас! Коли згадаю, то не можу пережити, тому не могла про це говорити.

А ще мама виховувала сестру, але тільки до 13 року життя, потім забрали її до сиротинця, бо мама не змогла всіх прогодувати. Закрила мене маленьку в хаті, я плакала, сусідка стукає у двері, щоб дати мені щось з’їсти…

[Як називалася ця сестра?] У мене не було сестри, це мами сестра мала дочку, називалася Мариня, Маринка. Їм батьки повмирали і тоді мама забрала до себе цю сестру. Таким чином мала двоє дітей на утриманні, але не змогла в Польщі виживати, бо не мала чоловіка, відтак цю сестру забрали до сиротинця, пізніше взяли до гуртожитку, до школи.

3. Яку картину Ви побачили на новому місці? --------------
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?

Мене мама надалі виховувала, але грошей бракувало навіть на хліб. Я плакала. Сусідка… Не скажу, ці поляки були ОК. Ми мешкали зверху, сусіди внизу, інколи хліба мені дали. Вони були добрими людьми, але ті поляки, що мешкали поруч, то вони не були добрі.

Пам’ятаю, мені було 7 років, коли я йшла на початок навчального року і сказала мамі: «Бувайте з Богом, я йду до школи». Я вийшла, а той поляк, син сусіда (мабуть мав вже 18 років), відчинив вікно і почав кричати, що сьогодні буде мій кінець... Польською говорив. Пустив дві великі вівчарки. А я що? Маленька, 7 рочків, тікаю, як то дитина. Нацькував на мене собак і кричав до них: „Bierzcie tę Ukrainkę!” [Беріть цю українку!]. На щастя ця добра сусідка вийшла в той час до криниці за водою і відрами відігнала собак. Вони встигли мене перевернути і покусати всю ногу.

Забрали мене на швидку. Приїхала міліція, щоб з’ясувати, що сталося, чому цей хлопець нацькував на мене собак. Сказав, що для того, щоб «знищити українку». Таку малу дитину…

Згодом, коли я була вже в 7 класі, мама мені розповіла (маленькій не хотіла сказати), що приходив батько того хлопця i повідомив: «Якщо тільки підеш на міліцію – цього вечора уб'ю тебе, і твою дитину уб’ю». Мати злякалася, а роботу не могла покинути. Сказала йому: «Ні, я не піду на міліцію, по судах не буду ходити, я мушу тяжко працювати, щоб утримати дитину». Так сталося, що через декілька місяців вони виїхали звідтам і цієї справи вже не було.

[Чому він це зробив?] Я йому нічого не заподіяла, була маленька, йшла до першого класу. Він, звісно, нас знав, вони жили за третіми дверима від нас. Мама також їм нічого не заподіяла. Я була спокійною дитиною, а взагалі то ми боялися, перебуваючи в хаті, якщо розмовляли українською, то доводилося шепотіти, щоб сусіди не почули. Коли мама вчила мене молитви українською мовою, тоді так само – тихесенько.

[Мама розуміла, що треба приховувати свою національність.] Розуміла, бо батько того хлопця грозив, що уб’є її, «якщо я чи мій син піде в тюрму». Тому мама дуже боялася. Кому мала поскаржитися? Чоловіка не було...

З плином часу, коли я вже вивчила польську мову, поляки перестали нас матюкати, вже вони нас любили. А ми були дуже спокійні, нікого не кривдили. Мама солідно працювала, я була школяркою.

[Тобто найгірше було на початку.] Так. Треба було бути тихо. Мама мене не лякала, але говорила: «Тихо будь, українською розмовляти не можна». Доводилося шептати…

5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?

Коли я вчилася в школі, то мусила до польського костела ходити, все було по-польськи. Лише три родини українські мешкали в цьому колгоспі. Наших церков не було.

6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?

Маю 5 дітей. Найстарша дочка живе в Англії, а всі інші є тут, в Канаді: два сини і дві дочки.

З нашої родини в Польщі залишилася тільки мамина сестра. Живе в Ґлушици-Ґурней, воєводство Вроцлав. Її звати Мальчевська Марія. Вийшла за поляка.

[Докладніше про дітей шукайте в анкеті чоловіка анкетованої Сконцея Тимка но. UA-0247]

7. Ваші діти знають українську мову? Так.
7.1. Так - Де вивчили? ----------------
7.2. Ні - Чому? ----------------
8. Ваші онуки знають українську мову? немає відповіді
8.1. Так - Де вивчили? ----------------
8.2. Ні - Чому? ----------------
9. Чи є у Вас світлини нового місця? Ні.
Д. КОНТАКТИ З УПA
1.1. Чи в селі були криївки УПА? Не знаю.
1.2. Чи в селі були криївки УПА? ------------
2. Яке Ваше ставлення до УПА? Позитивне.
3.1 Я контактував з УПА: Ні.
3.2 Я був у складі УПА: Ні.
3.3 Я допомагав/сприяв УПА (добровільно): Ні.
3.4 Хтось з моєї родини був у складі УПА:

Брат моєї мами, Іван Василько. Засланий на Сибір, там він карався 15 років. Був певний час в Варшаві, а потім приїхав до нас, до західної Польщі. Там він і помер, йому було 42 роки.

4. Чи мали Ви зброю у період перед переселенням? Ні.
5. Чи перебували Ви під арештом? Ні.
Е. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
1. Звичаї втраченої батьківщини: --------------
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?

Ні. Ніколи я не була в Терці після акції «Вісла». Може ще коли поїду…

3. Чому ви не виїхали в Україну?

Не знаю.

4. Що в житті було головне?

Здоров'я, рідна мова, культура, церква, українська школа, танці і народна пісня.

Дуже молюся тепер за Юлію Тимошенко, щоб вона стала нашим президентом.

5. Чому Вас переселили?

Поляки хотіли забрати наші села.

Є. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
1. Інше:

Анкету записав та набрав Роман Крик. Остання редакція Романа Крика, 24.12.2021 р.

 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [pliki do ankiety]
Ankieta english
A. MAIN DETAILS
B. FAMILY & LOCATION DETAILS
C. RESETTLEMENT
D. THE NEW PLACE
E. CONTACTS WITH UPA
F. ADDITIONAL INFORMATION
G. INFORMATION
 
A. MAIN DETAILS
1. Application Date: 20.12.2021 2. Application Reference Number:
3. Surname, Name, Paternal Name: brak


4. Date of Birth: 20.12.1909 5. Place of Birth:
B. FAMILY & LOCATION DETAILS
1.1. Place of Residence before deportation:
1.2. Place of Residence before deportation (information):
2. Age at time of deportation: 3. Religion: dark
4. Number of family members at the time of deportation/ resettlement:
5. Number of family members left:
6. Number of family members deported:
7. Of which went missing:
8. Number of people of different nationalities resident in the village? 9. Inter-ethnic relations could be considered?
10. List your lost assets/property:
C. RESETTLEMENT
1. When were you deported? 2. When did you arrive?
3.1. Deportation Itinerary:
3.2. Deportation Itinerary (information):
4. Did you know where you were being deported to?
5. Have any of your relatives returned to your homeland?
6.1. What personal items did you take with you - Religious:
6.2. What personal items did you take with you - Household objects:
6.3. What personal items did you take with you - Personal belongings:
6.4. What personal items did you take with you - Documents:
6.5. What personal items did you take with you - Other:
7. Of these items, what is left?
8. Would you be prepared to donate these (in whole, or in part) to the museum?
9. Did you hide any of the items that you brought with you?
D. THE NEW PLACE
1. Where did they deport you to?
2. What amenities were you granted?
3. What did you see when you arrived at your new place of settlement?
4. Did you encounter any persecution?
5. Where & when did you start going to church?
6. How did your children fare?
7. Do your children know Ukrainian?
7.1. Yes - Where did they learn it?
7.2. No - Why?
8. Do your grandchildren know Ukrainian?
8.1. Yes - Where did they learn it?
8.2. No - Why?
9. Do you have photos of your new place of settlement/residence?
E. CONTACTS WITH UPA
1.1. Were there UPA bunkers in the village?
1.2. Were there UPA bunkers in the village (information)?
2. What is your view of UPA?
3.1 I contacted UPA:
3.2 I was part of UPA:
3.3 I helped/facilitated UPA (voluntarily):
3.4 Were any of your family in UPA?
4. Did you ever hold firearms before the period that you were deported?
5. Were you ever arrested?
F. ADDITIONAL INFORMATION
1. Lost customs/traditions of your homeland:
2. Have you visited your homeland?
3. Why did you not choose to live in Ukraine?
4. What was your priority in life?
5. Why were you deported/resettled?
G. INFORMATION
1. Information

 
do góry ↑
Fotografie
„Kliknij” na miniaturke by zobaczyc zdjęcia w galerii.



 
do góry ↑
Wspomnienia


Na tę chwilę brak jest w naszej bazie wspomnień osoby, której ankieta dotyczy.

 
do góry ↑
Pliki


Na tę chwilę brak jest w bazie plików (filmowych, dźwiekowych, itp.)
powiązanych z niniejszą ankietą.

 
do góry ↑
VIDEO


Na tę chwilę brak jest w bazie plików (filmowych, dźwiekowych, itp.)
powiązanych z niniejszą ankietą.

„Człowiek pozbawiony korzeni, staje się tułaczem...”
„Людина, яку позбавили коренів стає світовим вигнанцем...”
„A person, who has had their roots taken away, becomes a banished exile...”

Home   |   FUNDACJIA   |   PROJEKTY   |   Z ŻYCIA FUNDACJI   |   PUBLICYSTYKA   |   NOWOŚCI   |   WSPARCIE   |   KONTAKT
Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2022

stat4u

Liczba odwiedzin:
Число заходжень:
1 401 007
Dziś:
Днесь:
504