Kobylnica Wołoska, powiat Lubaczów, województwo Rzeszów
1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS (przed przesiedleniem):
Nasza wieś liczyła około 300 rodzin - w sumie około 1300 mieszkańców, nasza rodzina mieszkała tam od pokoleń.
2. Wiek w trakcie przesiedlenia:
25, przyjechałam w 1948 (po wyjściu z więzienia w Jaworznie).
3. Wyznanie:
Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem:
Rodzice: Anton i Paraskiewia. Rodzeństwo: Hania, Maria, Olga, Michał, Igor i Lidia.
5. Ile osób zostało na miejscu:
2. Rodzice zostawili 12 letnią Zosię, aby dopilnowała gospodarstwa i poczekała, aż ja wrócę z więzienia z Lubaczowa.*
6. Ile osób przesiedlono:
8
7. Ile osób zaginęło:
0
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi:
Kilka rodzin żydowskich i polskich.
9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi?
Dobrze. Nie pamiętam konfliktów na tle narodowościowym.
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny:
Duży dom zbudowany z bali z drewna iglastego i pokryty dachówką. Obok domu stała komora, gdzie trzymaliśmy zboże, odzież oraz produkty spożywcze. Duża stajnia pokryta dachówką, gdzie trzymaliśmy 3 konie, 5 krów. Budynek na inny inwentarz (jak świnie, cielaki, owce) nazywaliśmy chlewnią. Była jeszcze stodoła z paszą dla zwierząt. Ziemi mieliśmy około 12 morgów. Zostawiliśmy zasiewy oraz część inwentarza żywego i martwego.
Nikt z rodziny nie znał celu podróży. Ja w Jaworznie dostałam pod koniec grudnia paczkę od rodziny, dzięki czemu wiedziałam gdzie przebywają moi bliscy (warunkiem wyjścia z więzienia było posiadanie informacji o miejscu przebywania rodziny).
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony?
Nie.
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE:
Obrazy. Przed wywózką skonfiskowano nam konie i wóz. I moja rodzina zabrała ze sobą tylko niezbędne rzeczy, jak prowiant.
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?:
Zdjęcia. Wspomnienia brata.
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?:
Mój tatuś w 1946, w obawie przed wywózką na Ukrainę, wykonał dużą, drewnianą skrzynię, gdzie ukryliśmy rodzinne pamiątki, wiele książek (szczególnie o tematyce patriotycznej), były tam moje świadectwa szkolne, zdjęcia, dokumenty, obrazy, książeczki do nabożeństwa i inne przedmioty, kórych już nie pamiętam. Niestety, skrzynia nie wytrzymała tak długiego pobytu w ziemi. Po latach, gdy ją odkopaliśmy, okazało się że uległa ona całkowitemu rozkładowi i nic z tamtych rzeczy nie pozostało.
Po wyjściu z więzienia w Jaworznie wróciłam do swojej rodziny, która od pół roku wówczas mieszkała w Żabinkach, gm. Kruklanki, pow. Giżycko.
2. Co Państwu przydzielono?:
Część czworaku oraz chlewik (było bardzo ciasno jak na tak liczną rodzinę). Z UNRR-y dostawaliśmy mąkę kukurydzianą, mleko w proszku i margarynę. To były nasze główne zapasy w okresie zimy z 1947/1948. Nasz byt polepszył się znacznie, gdy w 1948 kurator oświaty zatrudnił mnie do samodzielnego prowadzenia czteroklasowej szkoły w Żabince. Mając doświadczenie na tym polu z Kobylnicy zaczęłam rozwijać w tej małej miejscowości życie kulturalno-oświatowe i rozrywkowe. Założyłam tam zespół taneczno-chóralny, który składał się z dzieci polskich, ukraińskich i niemieckich. Udało mi się ich scalić i jeździłam z nimi na koncerty powiatowe oraz wojewódzkie. Wielką sensację wzbudzał adapter, który otrzymaliśmy w Olsztynie na początku lat pięćdziesiątych.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
Dom i pomieszczenia, jakie nam przeznaczono, były zrujnowane. Brakowało okien, drzwi. Stajnię i stodołę musieliśmy wybudować we własnym zakresie.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Nie odczuwałam, może z tego względu, że w 1948 zostałam nauczycielką i uczyłam w Żabinkach. Wtedy nauczyciela darzono wielkim szacunkiem.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
Pierwszy raz byłam w Chrzanowie w 1948 r. Ogromne rzesze ludzi i morze łez, msza, i znowu łzy, wspomnienia i radość z Bożej Łaski, która pozwoliła - po tak ogromnej tułaczce - spotkać się z rodziną, znajomymi, innymi przesiedleńcami i przeżyć radość mszy, którą odprawił ksiądz Ripecki.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Związek małżeński zawarłam w kościele w Pozezdrzu w 1954. Urodziło się nam pięciu synów.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
-----------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu i w szkole. W mojej obecności potrafią rozmawiać w języku ukraińskim.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
---------------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
Z Żabinki tak. W tej chwili w tym budynku mieszka moja rodzina.
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):?
------------
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?:
Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA:
tak
3.2 Byłem członkiem UPA:
Nie.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie):
Nie.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:
Bardzo dalecy krewni.
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?:
Nie.
5. Czy był Pan/Pani więziony?:
17 V prowadziłam zajęcia lekcyjne z dziećmi w Wielkich Oczach. Pod szkołę zajechała bryczka z dwoma oficerami WP. Weszli do klasy i oznajmili: „Pojedzie Pani z nami na spacer, a dzieci zwolnić do domu”. Była to długa przejażdżka z Kobylnicy do Lubaczowa, gdzie przebywałam do końca czerwca. Główny zarzut jaki mi przedstawiono, to współpraca z UPA. Muszę przypomnieć, że dyrektorem mojej szkoły był Kruk, a w naszej miejscowości działała sotnia, w której dowódca miał pseudonim „Kruk”. W Lubaczowie te dwa nazwiska połączono w jedno i w ten sposób postawiono mi zarzuty. Nie pomogły modlitwy rodziców i dzieci w cerkwi i kościele. Zorganizowano nawet we wsi delegację składającą się z mieszkańców miejscowości Wielkie Oczy do Lubaczowa w mojej obronie. Nic nie pomogło – przecież tamta władza była nieomylna. Potem w lipcu przewieziono mnie do Jaworzna. Warunki były tam straszne – głód, chłód i choroby, znęcanie się psychiczne i fizyczne. Zmuszano mnie do przyznania się, że współpracowałam z UPA, ale ja ciągle im tłumaczyłam, że mój przełożony (dyrektor szkoły) nie miał nic wspólnego z UPA. Przez swój upór w tej kwestii zostałam skazana na karcer. Było to ciemne, wąskie pomieszczenie, gdzie trzeba było stać po kostki w wodzie. Do dzisiaj odczuwam tego skutki (reumatyzm i klaustrofobia). Zwolniono mnie z braku dowodów 3 stycznia 1948. Święta spędziłam z rodziną w Żabinkach.
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Przestrzeganie życia religijnego (odmawianie pacierza rano i wieczorem) – rodzice wpajali nam od dziecka. Niedziele i święta poświęcaliśmy Bogu, uczestnicząc w mszach. W domu był ikonostas, gdzie odmawialiśmy modlitwy. Nauka nie była obowiązkiem, ale obowiązkiem była ciężka praca od najmłodszych lat. Po latach stwierdzam, że w tamtych dzieciach było więcej radości niż we współczesnych. W wolnych chwilach bawiliśmy się i graliśmy w karty, warcaby, szachy, które sami wykonywaliśmy.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
Odwiedziłam Kobylnicę w 1982. Rosnące wokół naszego gospodarstwa drzewa (dęby i jesiony) powycinano, a ten wspaniały dom dzisiaj wyglądał jak zaniedbany dziadek. Chodziłam po wsi ze łzami w oczach, ale tamtej Kobylnicy nie znalazłam.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Jak żyć w kraju, gdzie nie ma kościołów i cerkwi, a ludziom zabraniają wierzyć w Boga? Wiedzieliśmy, że nawet za drobne przewinienia władza radziecka fundowała wycieczkę na Sybir.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
Jestem wdzięczna losowi, że dał mi możliwość tak wiele zrobić w sferze kulturalnej w mojej rodzinnej wsi w tak krótkim czasie. W szkole, gdzie sama pobierałam nauki, po kilku latach mogłam pracować jako nauczycielka. Byłam młoda, pełna zapału i chęci do pracy z dziećmi. Poza prowadzeniem lekcji w szkole organizowałam dla dzieci i młodzieży lekcje tańca, śpiewu i poezji. Wystawiałam przedstawienia poświęcone wybitnym postaciom. Dyrygowałam chórem kobylnickim i muszę po latach stwierdzić, że wiele wspaniałych głosów i talentów tam było. Mieliśmy wiele sukcesów, ale największym było to, że jako młodziutka dziewczyna potrafiłam tak scalić i rozwinąć życie kulturalne, którego tak w Kobylnicy brakowało.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Władza ludowa założyła sobie, że Polska musi być państwem jednonarodowym i wielkie tereny „ziem odzyskanych” były dogodnym miejscem na wywiezienie, odizolowanie i spolonizowanie ludności ukraińskiej. Akcja „Wisła” była komunistyczną karą dla narodu ukraińskiego.
*B-5 - Gospodarz, nasz znajomy, traktował ją jak niewolnicę. Ciężko pracowała od rana do nocy. W 1949 przywiózł ją do Żabinki nasz kuzyn, ale była tak ciężko chora na gruźlicę, że wkrótce zmarła.
Ankietę przygotował Andrzej Kryk.
Кобильниця Волоська, повіт Любачів, воєводство Ряшів
1.2. Місце проживання до переселення:
Наше село нараховувало близько 300 дворів – загалом десь 1300 мешканців; наша родина жила там споконвіку.
2. Вік на момент переселення:
25
3. Віросповідання:
Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення:
Родичі: Антон та Параскевія. Брати і сестри: Ганя, Марія, Ольга, Михайло, Ігор та Лідія; Родичі лишили 12-літню Зосю, щоб вона доглядала господарку, поки я не повернуся з тюрми з Любачова. Господар, наш знайомий, обходився з нею як з невільником. Важко працювала зранку до ночі. У 1949 р. її привіз до Жабінкі наш кузен, але її стан був уже настільки важким, що вона незабаром померла.
5. Скільки осіб лишилося:
2 особи.
6. Скільки осіб переселено:
8 осіб.
7. Скільки осіб пропало безвісти:
0
8. Скільки осіб іншої національності жило в селі:
Декілька родин польських та жидівських.
9. Стан відносин з ними:
Добрий. Я не пригадую конфліктів на національному грунті.
10. Опишіть залишений Вами маєток:
Великий дім побудований з брусів з голкового дерева, прикритий черепицею. Поруч дому була комора, де ми зберігали збіжжя, одяг та харчові продукти. Велика стайня прикрита черепицею, де ми тримали 3 коней, 5 корів. Будинок для іншого інвентару (як свині, телята, вівці) ми називали хлівнею. Була іще стодола з кормом для худоби. Землі ми мали десь 12 моргів. Ми залишили засіяні поля, а також частину інвентара живого та мертвого.
Ніхто з родини не знав мети подорожі. Перебуваючи в Явожні під кінець грудня 1947 р. я отримала пачку від родини, завдяки чому я дізналася, де перебувають мої рідні (умовою виходу з табору була наявність інформації про місце перебування родини).
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони?
Ні.
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:
Напередодні депортації нам конфіскували коней та фіру. Тому моя родина взяла з собою лише необхідні речі, наприклад провіант. Образи.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?:
Кухонний посуд.
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?:
Постіль, одяг, світлини.
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?:
Мали родичі та старші брати і сестри.
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?:
Харчі.
7. Які з них збереглися?
Нечисленні світлини.
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею?
Свілини. Спогади брата.
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли?
У 1946 р. мій батько, побоюючись депортації в Україну, зробив велику дерев’яну скриню, де ми заховали родинні пам’ятки, багато книжок (особливо патріотичного спрямування), були там також мої шкільні свідоцтва, світлини, документи, образи, молитвенники та інші предмети, яких уже не пам’ятаю. На жаль, скриня не витримала так довгого перебування в землі. Роками пізніше, коли ми її відкопали, виявилося, що вона повністю розклалася і нічого з тих речей не лишилося.
Після виходу з табору у Явожні я повернулася до своєї родини, яка вже пів року жила в Жабінках, гміна Круклянки, повіт Гіжицко.
2. Які умови Вам надали?
Частину бараку та хлівчик (було дуже тісно, як на так численну родину). Від УНРР-и ми отримували кукурудзяну муку, молоко в порошку та маргарину. То були наші основні припаси в період зими на зламі 1947/1948 рр. Наша ситуація значно покращилася, коли у 1948 куратор освіти доручив мені вести 4-класову школу в Жабінці. Маючи досвід у цій царині ще з Кобильниці я почала розвивати в цьому невеликому населеному пункті культурно-освітнє та розважальне життя. Я заснувала танцювально-хоровий ансамбль, в якому були діти польські, українські та німецькі. Мені вдалося їх згуртувати і я їздила з ними на концерти на рівні повіту та воєводства. Як щось незвичайне сприймався адаптер, який ми отримали в Ольштині на початку 1950-их рр.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
Будинок та приміщення, які нам надали, були зруйновані. Бракувало вікон, дверей. Стайню та стодолу ми мусили побудувати власними силами.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Я не відчувала, може тому, що у 1948 р. я стала навчати. Тоді вчителі мали велику пошану у людей.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
Уперше я побувала в Хшанові в 1948 р. Маса людей і море сліз, Відправа і знову сльози, спогади, радість з Божої Ласки, яка дозволила – після такої стрімкої блуканини – зустрітися з рідними, знайомими, іншими переселенцями і відчути радість участи в Службі Божій, яку відправив отець Ріпецький.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
Я повінчалася в костелі в Позезджу у 1954 р. Нам народилося 5 синів.
7. Ваші діти знають українську мову?
Так.
7.1. Так - Де вивчили?
Вдома
7.2. Ні - Чому?
-------------------
8. Ваші онуки знають українську мову?
Так.
8.1. Так - Де вивчили?
Вдома та у школі. В моїй присутності спроможні розмовляти по-українськи.
17 травня 1947 р. я вела уроки з дітьми у Великих Очах. До школи під’їхала бричка з двома офіцерами Війська Польського. Вони зайшли у клас і заявили: „Пані поїде з нами, на прогульку, а дітей треба відпустити додому”. Це була довга прогулька, аж до Любачова, де мене утримували до кінця червня. Основне звинувачення – співпраця з УПА. Маю сказати, що директором моєї школи був Крук, а в нашому селі діяла сотня УПА, командир якої мав кличку „Крук”. В Любачові ті два прізвища злилися слідчим в єдине і таким чином проти мене було скомпільовано звинувачення. Не допомогли молитви родичів та дітей в церкві та костьолі. В селі було навіть організовано делегацію, в склад якої увійшли мешканці Великих Очей, вони приїхали до Любачова для того, щоб захистити мене. Не допомогло, адже тамта влада не помилялася. Згодом, у липні, мене перевезли до Явожна. Умови були жахливі: голод, холод та хвороби, знущання фізичні та психічні. Мене примушували зізнатися, що я співпрацювала з УПА, проте я постійно пояснювала їм, що мій начальник (директор школи), не мав нічого спільного з УПА. Через впертість мене кинули в карцер. Це було темне, вузьке приміщення, де можна було лише стояти у воді по кісткі. Наслідки цього стояння відчуваю донині – ревматизм та кляустрофобія. 3 січня 1948 р., не маючи доказів мене, мене таки звільнили Свята я провела уже з родиною в Жабінках.
Про необхідність чіткого дотримання принципів релігійного життя (молитва вранці та вечором) родичі розповідали нам з дитинства. Неділі та свята ми присвячували Богові шляхом участи в Службах Божих. Вдома був іконостас, де ми молилися. Навчання не було обов’язком, проте таким обов’язком безумовно була важка праця від наймолодших років життя. Нині стверджую, що в тамтих дітях було більше радости, ніж у тих сучасних дітей. У вільний час ми грали в карти, варцаби, шахи, які треба було самому виготовити.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
Я відвідала Кобильницю в 1982 р. Дерева (дуби та ясени), які росли довкола нашої господарки, було вирубано, а цей наш чудовий дім виглядає нині, як занедбаний дідуган. Я ходила селом зі сльозами в очах, проте тамтої Кобильниці я таки не знайшла.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
Яким чином можна жити в країні, де не має церков та костелів, а людям забороняли вірувати в Бога? Ми мали свідомість, що радянська влада навіть за дрібну провину карала туром в Сибір.
4. Що в житті було головне?
Я вдячна долі за те, що вона мені дозволила за такий короткий час так багато зробити в моєму рідному селі для культури. В школі, де і я колись навчалася, через певний час я стала працювати вчителькою. Я була молода, сповнена енергії та бажання працювати з дітьми. Окрім ведення уроків я організувала для дітей та молоді уроки танцю, співу та поезії. Ми готували представлення про визначних людей. Врешті, я диригувала хором і нині маю ствердити, що чимало чудових голосіх та талантів там таки було. Ми мали чимало успіхів, проте найбільшим було те, що я, молоденьке дівчатисько, зуміла згуртувати молодь і розвинути культурне життя, якого раніше в Кобильниці так відчутно бракувало.
5. Чому Вас переселили?
Народна влада вирішила, що Польща має стати країною мононаціональною і великі терени „відздобутих територій” були зручним місцем для відселення, ізоляції та полонізації українського населення. Акція „Вісла” була комуністичною карою для народу українського.
