3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony):
----------
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie?
Ludzie mówili, że na jakieś dobre ziemie, ale w rzeczywistości nikt niczego nie był pewien. Jedni polscy żołnierze mówili nam: nie bierzcie niczego, bo tam, dokąd jedziecie, wszystko jest, a inni radzili tak: bierzcie wszystko, co tylko możecie.
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony?
W 1965 r. wrócili wszyscy oprócz ojca, który zmarł w 1954 r., i córki Anny, która „na zachodzie” [Polski] wyszła za mąż i tam została.
Odkupiliśmy od Polaka własny budynek – za swoje gospodarstwo zapłaciliśmy 75 tys. ówczesnych złotych. Polak, który tam mieszkał, wcześniej agitował: «Do Małastowa nie wolno wpuścić ani jednego Rusina», ale pieniądze robią swoje, i on nas „wpuścił”.
Skrzynia z ubraniami, worek sucharów, ziemniaki w beczce.
6.3. Przywiezione przedmioty - OSOBISTE:
Odzież, zdjęcia.
6.4. Przywiezione przedmioty - DOKUMENTY:
----------
6.5. Przywiezione przedmioty - INNE:
W 1946 r., gdy nas wysiedlali do Ukrainy, wojsko kazało znosić wszystkie rzeczy nad rzeczkę i składać za mostkiem. Ludzie znosili, ale potem przyszli Polacy z innych wiosek i wszystko zabrali. My zanieśliśmy tam m.in. łóżka, stół, żarna, i wszystko to nam ukradziono. Zostaliśmy goli i bosi.
7. Które z nich zachowały się do dziś?:
Zdjęcia.
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?:
Tak, kopie zdjęć.
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?:
Jakąś starą ruderę, gdzie wcześniej były chyba biura (tam walało się dużo papierów). Obok, mówiono, była fabryczka, gdzie produkowano części do samolotów.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
To był taki długi barak, w którym osiedlono 7 rodzin z Łemkowszczyzny. Dali nam dwa pokoje z powybijanymi oknami. Ten barak trochę zapadł się w ziemię, bo gdy padał deszcz, to nas zalewało. W piwnicy woda stała przez wszystkie te 17 lat, gdy tam mieszkaliśmy, a na ścianach zawsze był okropny grzyb.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Różnie bywało...
Na początku było ciężko, byli tam ludzie zza Buga. Później niektórzy z nich mówili: «Myśleliśmy, że to banderowcy przyszli, po dwa tygodnie z siekierami spaliśmy”.
Ale prześladowań jako takich nie było. Na jednym z posiedzeń ktoś powiedział: „Trzeba ich stąd wyrzucić, żeby nie śmierdzieli”. Jednak sołtys odpowiedział tak: „Nie, nie trzeba tak robić, przecież ci ludzie są także gospodarzami, to dlaczego nie dać im ziemi i niech gospodarzą”.
I rzeczywiście, dali. Najpierw 20 arów, a po paru latach jeszcze 90 arów.
W latach 1950-ych kupiliśmy konia, wóz, wtedy mieliśmy już 2 hektary ziemi.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
Chyba w Wołowie.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Ania urodziła się przed akcją „Wisła”, a „na zachodzie” – Sławomira i Roman. Obecnie córka mieszka w Gorlicach, syn mieszkał za granicą, a Ania mieszka w Głogowie.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu, ale kiepsko znają język ojczysty.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
---------------
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
Przed powrotem do Małastowa w 1965 r. w rodzinnej wiosce byłam tylko raz, ale mąż, który przygotowywał nasz powrót – 7 razy przyjeżdżał! Bardzo go ciągnęło do gór. „Gdzie się człowiek wylęgnie, tam na stare lata ciągnie”.
Wiele razy słyszałam od Polaków: „Po co oni tu wracają?”. Ale czyż nie jest jasne, że tu są nasze korzenie, nasze śmieci z dziada-pradziada? Czy nie taka jest prawda? Dobrze mówię? Prawda jest taka, że człowiek nie pragnie cudzego – swego chce.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
-----------
4. Co w życiu było najważniejsze?:
W życiu najważniejsze jest zdrowie i mądrość człowieka – Boży dar mądrości.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Zrobiono tak, aby ludzi poniszczyć, wymieszać ich; jak wysiedlą, to osłabią wszystko – człowieka i całą Łemkowynę.
Казали люди, що їдемо на якісь добрі землі, але насправді ніхто точно не знав. Одні польські жовніри говорили: нічого не беріть з собою, бо там, де їдете, все є; інші радили так: беріть все, що зможете.
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони?
В 1965 р. повернулися всі, окрім батька, який помер в 1954 р., та дочки Анни, яка «на заході» вийшла заміж і там залишилася.
Ми відкупили від поляка власний будинок – за свою господарку ми заплатили 75 тисяч тодішніх польських злотих.
Поляк, який там жив, раніше всіх аґітував: «До Маластова не можна впустити ні одного русина», але гроші роблять свою справу і він нас «впустив».
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:
Образ, хрестик, молитовник.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?:
Скриня з одягом, мішок сухарів, картопля в бочці.
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?:
Одяг, світлини.
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?:
----------
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?:
В 1946 р., як нас виселяли до України, військо казало зносити всі речі і складати біля річки за мостиком. Люди зносили, але потім прийшли поляки з інших сіл і все забрали. Ми занесли туди м.ін. ліжка, стіл, жорна, і нам все це вкрали. Ми залишися голі та босі.
7. Які з них збереглися?
Світлини.
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею?
Так, копії світлин.
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли?
Якусь стару розвалюху, де мабуть раніше були бюра [офіси] (там в безладі було багато паперів). Поруч, казали, був заводик, де виробляли запчастини для літаків.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
Це був такий довгий барак, в якому поселили 7 родин з Лемківщини. Дали нам дві кімнати з повибиваними вікнами.
Цей барак трохи запався в землю, бо коли ішов дощ, то нас заливало. В підвалі вода стояла всі 17 років як ми там жили, безперервно, всі роки нашого життя там, був жахливий грибок на стінах.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Бувало по-різному...
На початках було важко, були там люди з-за Буга. Згодом дехто з них зізнався: «Ми думали, що це бандерівці прийшли, ми по 2 тижні з сокирами спали». Проте, прямо переслідувань не було.
На одному з засідань місцевої управи хтось сказав: «Треба їх звідси викинути, щоб не смерділи». Однак солтис відповів так: «Ні, не треба таке робити, адже ці люди також є господарями, то чому б їм не дати землю і нехай господарюють».
І справді, дали. Спершу 20 арів [соток], а через декілька років ще 90 арів. В 1950-их роках ми купили коня, підводу, ми тоді мали уже 2 гектари землі.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
У Волові мабуть.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
Аня народилася до акції «Вісла», а «на заході» Славомира і Роман. Нині дочка живе в Горлицях, син жив за кордоном, Аня живе в Ґлоґові.
До повернення до Маластова у 1965 р. я відвідала своє село лише один раз, але мій чоловік, коли готував наше повернення – 7 раз приїжджав! Його дуже тягнуло до гір. «Де ся вилягне – там чоловіка тягне» [«Де ся пташок вылягне — його і тягне» - лемківське прислів'я – Ф«ЖД»].
Я не раз чула від поляків: „Навіщо вони сюди повертаються?”. Хіба не зрозуміло, що тут наші корені, наше сміття тут лежить з діда-прадіда. Така є правда? Добре кажу? Правда є така, що людина не прагне чийогось майна – а свого власного хоче.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
----------
4. Що в житті було головне?
В житті головне, це здоров’я і мудрість людини – Божий дар мудрості.
5. Чому Вас переселили?
Зробили це для того, щоб людей понищити, перемішати їх; як виселять, то ослаблять все – людину і всю Лемківщину.
