Ja dołączyłem do rodziny po odsiedzeniu wyroku, czyli w 1953 r.
Na początku lat 1960-ych w Górowie Iławeckim zbudowałem dom, w którym mieszkam do dziś.
2. Co Państwu przydzielono?:
Dom, stajnia, ok. 8 hektarów ziemi. Państwo dało trochę sprzętu rolniczego (kosiarkę, kopaczkę do ziemniaków), ale była banda, tacy rabusie, co odbierali Ukraińcom takie rzeczy.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
Od rodziny wiem, że wszystko było dosyć mocno porujnowane.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Wszyscy cicho siedzieli, bo chcieli przeżyć. Wiem, że podsłuchiwano pod oknami, aby wiedzieć, co robimy, o czym i w jakim języku rozmawiamy.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
Pierwszy raz po powrocie z więzienia byłem na naszej liturgii w Chrzanowie.
W 1958 r. w Górowie Iławeckim zaczęła się odprawa w miejscowym kościele. Jako pierwszy odprawiał tam ks. Jan Bułat.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Urodziło się nam pięcioro dzieci: syn Bohdan, córki Marysia, Helena, Danusia, Małgosia (w Kanadzie).
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu, w szkole. W 1968 r. w Górowie Iławeckim stworzono klasy (pion B) z dodatkowym językiem nauczania.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu, w szkole. Troje wnuków mieszka w Polsce, dwoje za granicą.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Ziemia była u nas słaba, tato przygotowywał mnie do prowadzenia gospodarstwa.
Działała cerkiew, chór. Była bogato wyposażona czytelnia w górnej części wioski (dzieliliśmy się na „doliszniaków”, „seredniaków” i „horiszniaków”), tak, że, zdarzało się, iż ci z górnej części niedopuszczali nas do czytelni. Oni byli bardziej świadomi narodowo, potem masowo poszli do UPA i prawie wszyscy zginęli.
Na święto Jordanu ludzie w Żernicy z brył lodu budowali na rzeczce krzyż, a nad krzyżem wieszali tryzub, taki ładny, zrobiony z kolorowego papieru. Naprawdę ładnie to wyglądało. Oprócz tego na tę uroczystość dwa brzegi rzeczki na wysokości ok. 4 metrów łączono niebiesko-żółtą wstążką.
Po poświęceniu każdy starał się jak najszybciej nabrać wody i co sił biegł z nią do domu, aby jak najszybciej „przegonić czorta”. Ludzie kropili tą wodą wszystkie pomieszczenia i teren wokół domu.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
Trzy razy, po raz pierwszy w latach 1990-ych.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Nie było sensu, gdyż baliśmy się „ruskich”.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
Życie religijne, bo „bez Boha, ni do poroha”. Ci, którzy stosują w życiu wiarę, mają jakąś wartość i długo żyją. Nie trzeba pić alkoholu i lepiej nie palić.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Chcieli zniszczyć UPA. Wiedzieli, że ludzie są związani z UPA, że ją wspierają, trzeba więc było usunąć ludzi, żeby nie pomagali.
Місцевість Ворґіліти, ґміна Войцєхи. Я злучився з родиною після закінчення терміну покарання, тобто в 1953 році.
На початку 1960-х рр. я побудував хату в Ґурові Ілавецькому, живу в ній дотепер.
2. Які умови Вам надали?
Хату, стайню, близько 8 га землі. Держава дала трохи сільськогосподарської техніки (косарку, копачку для картоплі), але була така банда, такі грабіжники, які ходили і відбирали українцям такі речі.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
Від родини знаю, що все було досить сильно зруйноване.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Кожен сидів тихо, оскільки хотів пережити. Знаю, що підслуховували під вікнами, щоб знати чим займаємося, про що і якою мовою спілкуємося.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
Після звільнення з тюрми уперше я був на нашій Службі Божій в Хшанові.
В 1958 р. наша відправа почалася в Ґурові Ілавецькому в місцевому костелі. Першим служив там о. Іван Булат.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
Народилося нам 5 дітей: син Богдан, дочки: Марися, Гелена, Дануся, Маргарита (в Канаді).
7. Ваші діти знають українську мову?
Так.
7.1. Так - Де вивчили?
Вдома і в школі. В 1968 р. в Ґурові Ілавецькому створили класи (вертикаль Б) з додатковою мовою навчання.
7.2. Ні - Чому?
----------
8. Ваші онуки знають українську мову?
Так.
8.1. Так - Де вивчили?
Вдома і в школі. Троє онуків мешкає в Польщі, двоє за кордоном.
Земля в нас була лиха, батько готував мене на свого наступника (на господарстві).
Працювала церква і хор. У верхній частині села була добре оснащенна читальня (ми були поділені на „долішняків”, „середняків” і „горішняків”), однак бувало так, що ті з верхньої частини не допускали нас до неї. Вони були більш національно свідомі, згодом масово вступили в ряди УПА і майже всі загинули.
На Йордан мешканці Жерниці з льодових брил будували на річці хрест, а над хрестом начіпляли тризуба, такого красивого, з кольорового паперу (на дроті). Це направду гарно виглядало. А ще синьо-жовтою стрічкою, на висоті 4 м, з’єднували береги річки.
Після освячення кожен старався якнайшвидше набрати води і скільки було сили, біг з нею додому, щоб якомога швидше „вигнати диявола”. Цією водою люди кропили всі приміщення та територію довкола дому.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
Три рази, перший раз в 1990-их рр.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
Не було сенсу, ми боялися „руських”.
4. Що в житті було головне?
Релігійне життя, адже „без Бога ні до порога”. Ті, які тримаються в житті віри, мають якісь духовні цінності і через те живуть довго.
Не треба пити алкоголю і краще не курити.
5. Чому Вас переселили?
Хотіли знищити УПА. Знали, що люди є зв'язані з УПА, що підтримують її, а отже, треба було усунути людей, щоб більше не допомагали.
