1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS (przed przesiedleniem):
W tej pięknej wiosce, która liczyła 240 rodzin, mieszkaliśmy od wielu pokoleń.
2. Wiek w trakcie przesiedlenia:
10
3. Wyznanie:
Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem:
Rodzice Aleksander, Ewa, babcia Maria Sokił, siostra Stefania.
5. Ile osób zostało na miejscu:
0
6. Ile osób przesiedlono:
5
7. Ile osób zaginęło:
Dalszą naszą rodzinę Sowieci wywieźli w latach 1940-ych na Sybir, gdzie żyją do dzisiaj. Utrzymuję z nimi kontakt listowny.
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi:
17 rodzin żydowskich, dużo rodzin polskich. Większość mieszkańców stanowili jednak Ukraińcy.
9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi?
Dobrze do 1945 roku. Nikomu wtedy nie przeszkadzała „nacja” (narodowość).
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny:
Dom, stodoła, obora, sad, duże podwórze. Inwentarza było sporo, ale w okresie 1945/1947 zabierano nam na potrzeby wojny. W 1947 r. została nam jedynie krowa. Mieszkanie było umeblowane, były maszyny i narzędzia gospodarcze. 5 morgów zasianej ziemi.
Kolonia Węgielsztyn, powiat Węgorzewo. Mieszkaliśmy na dalekiej pustce. Panowało wtedy wielkie złodziejstwo. Tato mój przez trzy dni trzymał konia w domu w obawie przed kradzieżą.
2. Co Państwu przydzielono?:
Dom, stajnia, stodoła oraz 8 ha ziemi. Dostawaliśmy jakieś produkty żywnościowe (smalec, mąka kukurydziana) oraz zboże pod zasiewy, które trzeba było po żniwach zwrócić.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
Dom i obejście było doszczętnie ograbione. Podwórko było porośnięte chwastami i krzakami. Strach dzisiaj pomyśleć, jakie tam wtedy było dziadostwo i pustkowie.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
"Ukraińcu pier...ny, Bulbowcu! Tu się popchaliście? Tam na Ukrainę spie…aj, co tu szukasz!". Nazywali jak chcieli i koniec, a samemu trzeba było być cicho. Tak było przez wiele lat.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
Gdy na początku lat 1950-ych dowiedziałam się od ludzi, że w Chrzanowie odprawia ks. Ripecki, udałam się tam wraz z rodziną piechotą, autobusem i pociągiem. Tam przeżyłam dużo radości i płaczu. Przez moment poczułam, że znów jestem w Załużu.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Ślub w 1948 r. w Węgielsztynie. Urodziła się nam piątka dzieci: Anna, Jarosław, Irena, Michał i Stefan. Stefan w wieku 11 lat powoził furmanką, koledzy dla żartu wystraszyli konie, a on nie potrafił ich zatrzymać - zginął na miejscu.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
Języka nauczyłam dzieci wraz z mężem w domu.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
Wnuki uczyły się mowy ukraińskiej w domu i w szkole.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):?
----------
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?:
Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA:
UPA to "swoje". Spotykałam się z nimi i rozmawiałam.
3.2 Byłem członkiem UPA:
Nie.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie):
Czasami prosili, żeby przekazać meldunek do innej wioski.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:
Siostra Michałek Anna, szwagier Mańko Jarosław (wiem że był „personą” (kimś ważnym) w UPA). W 1946 r. schwytali ich Rosjanie i zesłali na Sybir, utrzymujemy kontakt listowny.
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?:
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Chodziłam tam do szkoły. Była czytelnia, chór do którego należałam. Ludzie naprawdę potrafili się cieszyć, jak śpiewaliśmy dla nich. Wigilia była typowym świętem rodzinnym. Po kolacji długo bawiliśmy się, jako dzieci, pod stołem w słomie. Dorośli w tym czasie śpiewali kolędy.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
Byłam tam latach 1970-ych. Na naszej zagrodzie stał nowy, murowany dom. Nasz dom przesunięto w inne miejsce, zrobiono z niego kurnik, smutno mi się zrobiło. Ci ludzie, którzy tam zostali, mieli ogromne możliwości na powiększenie sobie gospodarstw i pozajmowanie najlepszych gospodarstw po przesiedleńcach z 1947 roku.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Baliśmy się, że wywiozą nas na Sybir, przecież część rodziny służyła w UPA.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
W 1942 zostałam zabrana na przymusowe roboty do Niemiec. Pracowałam najpierw w okolicach Berlina na fermie krów, gdzie praktycznie był czas jedynie na krótkie spanie, jednym słowem - piekło. Kolejnym etapem było zajęcie przy bawieniu dzieci w Berlinie. Tutaj trochę odżyłam, ponieważ miałam lepsze jedzenie i więcej czasu na odpoczynek. Poznałam życie, zwyczaje i piękno stolicy Rzeszy. Przez ostatnie pół roku pracowałam w fabryce o nazwie August-Motoren-Gesellschaft. Moim zajęciem było mycie w benzynie i sortowanie części z uszkodzonych samolotów. Fabryka była położona gdzieś na skraju Berlina. Pracowało w niej bardzo wielu ludzi. I tam zastałam koniec wojny. Pamiętam jak wkroczyło wojsko radzieckie i żołnierze oznajmili: "na rodinu dawaj", czyli wracać do domu. Do Załuża wracałam piechotą przez trzy miesiące.
Po co tyle robiliśmy i "szparowaliśmy", to i tak na nic się nie zdało, bo przecież stamtąd wyjechaliśmy z torbami jak żebracy.
В цьому прекрасному селі, яке нараховувало 240 дворів, жило багато поколінь нашої родини.
2. Вік на момент переселення:
10
3. Віросповідання:
Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення:
Батьки Олександр, Єва, бабуня Марія (Сокіл), сестра Стефанія.
5. Скільки осіб лишилося:
0
6. Скільки осіб переселено:
5
7. Скільки осіб пропало безвісти:
Дальшу нашу родину совіти в 1940-их рр. вивезли в Сибір, де вони там живуть донині. Підтримую з ними листовний зв’язок.
8. Скільки осіб іншої національності жило в селі:
17 родин жидівських, багато родин польських. Однак більшість мешканців становили українці.
9. Стан відносин з ними:
Добрий до 1945 р. Нікому тоді „нація” (національність) не заважала.
10. Опишіть залишений Вами маєток:
Дім, стодола, вбора, сад, велике подвір’я. Інвентаря було чимало, проте в роках 1945/1947 забирали для потреб війни. В 1947 р. лишилася нам лише корова. Житло було з меблями, були машини та господарська техніка. 5 морґів засіяної землі.
Кольонія Венґєльштин, повіт Венгожево. Ми жили в глибокому пустирі. Панувало тоді масове злодійство. Мій батько три дні тримав коня в хаті побоюючичь крадіїв.
2. Які умови Вам надали?
Дім, стайня, стодола та 8 гектарів землі. Ми отримували якісь харчові продукти (смалець, кукурудзяну муку) та насіння для посівів, яке після жнив треба було віддати.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
Дім та обійстя були дотла розграбовані. Подвір’я було поросле бур’янами та корчами (кущами). Аж страшно нині подумати, яке там тоді панувало дзядовство (нужденність) та пустка.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
" Йо...ний українцю, бульбовцю! Сюди понапихалися? Туди, в Україну п...дуй, чого тут шукаєш!". Обзивали нас, як тільки хотіли і крапка, а людина мусила тихо сидіти. Так було протягом багатьох років.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
Коли на початку 1950-их рр. я довідалася від людей, що в Хшанові відправляє о. Ріпецький, я подалася туди разом з родиною – пішки, на автобусі та потягом. Там я пережила багато радости та плачу. На мить здалося, що я знову в Залужі.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
Вінчання в 1948 р. в Венґєльштині. Народилося нам п’ятеро дітей: Анна, Ярослав, Ірина, Михайло та Стефан. Стефан, коли йому було 11, управляв фірою, колеги, для жарту, налякали коней, а він не зміг їх зупинити – загинув на місці.
7. Ваші діти знають українську мову?
Так.
7.1. Так - Де вивчили?
Я з чоловіком вчила дітей мови вдома.
7.2. Ні - Чому?
----------
8. Ваші онуки знають українську мову?
Так.
8.1. Так - Де вивчили?
Онучата вчилися української мови вдома та в школі.
Я ходила там до школди. Була читальня, хор, до якого я належала. Люди справді уміли радіти, коли ми для них співали. Вилия (Святвечір) була типовим родинним святом. Після вечері ми, діти, довго бавилися (гралися) під столом в соломі. У той час дорослі колядували.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
Я там була в 1970-их рр. На нашому пляцу стояв новий, мурований дім. Наш дім пересенули дещо подалі і перелаштували його на курник, мені стало сумно. Ті люди, які там залишилися, мали великі можливості збільшити свої статки і зайняти найкращі господарства залишені виселеними у 1947 р. людьми.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
Ми побоювалися, що нас кинуть в Сибір, адже частина родини служила в УПА.
4. Що в житті було головне?
В 1942 р. мене примусово вивезли на роботи до Німеччини. Спершу я працювала на околицях Берліна на коров’ячій фермі, де, на практиці, час був лише для нетривалого сну, коротко кажучи – пекло! Черговим моїм заняттям було бавлення дітей в Берліні. Тут я трохи віджила, тому, що було краще харчування і давали більше часу для відпочинку. Я ознайомилася з життям, звичаями та красою столиці Райху. В 1945 р. мене працевлаштували на заводі August-Motoren-Gesellschaft. Моїм завданням було мити в бензині та сортувати частини поламаних літаків. Завод був розположений десь на окраїнах Берліна. Там працювало дуже багато людей. І там я дочекала кінця війни. Пам’ятаю, як увійшли совіцькі частини і солдати заявили: „на родіну давай!”, тобто, щоб повертатися додому. До Залужа я йшла пішки аж 3 місяці! Навіщо ми стільки працювали та „шпарували” (заощаджували), це й так на ніщо не здалося, адже ми звітам поїхали з торбами, неначе жебраки які.
