1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS (przed przesiedleniem):
Mała miejscowość, licząca około 30 zabudowań. Mieszkaliśmy tam od pokoleń.
2. Wiek w trakcie przesiedlenia:
7
3. Wyznanie:
Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem:
Babcia Anna z domu Purcha, mama Maria, tata Stefan, siostra mamy Kasia, brat Miron.
5. Ile osób zostało na miejscu:
0
6. Ile osób przesiedlono:
6
7. Ile osób zaginęło:
0
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi:
2 rodziny żydowskie
9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi?
Żydzi prowadzili karczmę, którą najczęściej odwiedzali mężczyźni. Kobiety narzekały, że rozpijają mężów.
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny:
Dom, stodoła, stajnia, chlew, pasieka (w 1946 r. wszystko zostało spalone przez polskie bandy z sąsiednich wiosek), 10-12 morgów gruntu, zasiewy, narzędzia gospodarskie. Ojciec w 1946 rozpoczął budowę nowego domu.
3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony):
W Zatylu koło Bełżca WP pokazywało nam miejsce kaźni Żydów z II wojny. Strach trwa pewien czas, a potem człowiek do niego się przyzwyczaja i dalej żyje w przygnębieniu. Taka atmosfera smutku i przygnębienia panowała w pociągu.
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie?
Nie
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony?
Wesołowo, pow. Węgorzewo. Dostaliśmy w Wesołowie straszną ruinę, ale ojciec we wsi znalazł dom z kartką: "Gospodarstwo zarezerwowane dla żołnierza", zerwał kartkę i tam wprowadził naszą rodzinę.
2. Co Państwu przydzielono?:
Dom piętrowy ze strychem, stodoła, stajnia. Na dole były trzy pokoje, kuchnia, komórka i weranda. Dostawaliśmy żywność, zboże pod zasiew. Mając konie w krótkim czasie dorównaliśmy do gospodarzy, którzy przyjechali w 1945 r.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
W tym domu były okna, drzwi, piece. W stajni znaleźliśmy dwa szkielety po koniach. Po roku na polu ojciec wyorał skrzynię z porcelaną. Samowolna zamiana mieszkań oszczędziła nam wiele kłopotu, trudu i potu.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Ojca brata syn - Stefan K. - należał do UPA (sotnia „Kruka”). Tata mój też miał na imię Stefan i z tego względu UB często wzywało go na przesłuchania.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
Jeździłem w latach 1950-ych z rodzicami do Woszczela (Chrzanowa) i czasami do Bajor (Wielkich) i Bań Mazurskich. Potem były Kruklanki, a obecnie Węgorzewo i Toronto, gdzie dużo czasu spędzam wraz z żoną u córki.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Ślub w 1965 w Węgielsztynie. Urodziło się nam troje dzieci. Mirka mieszka w Kanadzie. Ewa i Adam w Polsce (ich małżeństwa są mieszane).
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
Dzieci znają język ukraiński. Nauczyły się w domu.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Nie.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
Dzieci Mirki również znają język.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
Pozostałe wnuki (z małżeństw mieszanych) nie rozmawiają po ukraińsku.
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Chodzenie z całą rodziną do cerkwi. Stawianie snopa z najbardziej długiego i dorodnego zboża. Jako mały chłopiec chodziłem razem z kolędnikami w czasie świąt. Trudno mi po tak długim czasie wszystko znaleźć w pamięci. Wiem, że nasza wioska miała nazwę od lichych ziem.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
W 1970 r. z rodzicami wybraliśmy się do naszej wioski. Lichaczewa nie znaleźliśmy. Dzięki kuzynowi ze Starego Sioła, który pokazał nam miejsce porośnięte lasem wiemy, że tyle pozostało z naszej wioski, która na przedwojennych mapach wciąż istnieje.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Rodzice byli bardzo przywiązani do swojej ziemi, terenów i miejsca urodzenia. Ojciec dobrze znał rzymskokatolickiego księdza Czerkiza, który dał mu metrykę urodzenia stwierdzającą, że jest on Polakiem.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
Lichaczew otaczał z jednej strony las, z drugiej przebiegało wzgórze. Wioska malutka, była przysiółkiem Starego Sioła. Ludzie spokojni, zajęci codzienną pracą i troskami o własną rodzinę. W 1946 na wzgórzu pojawili się ludzie ubrani w wojskowe mundury. Byli uzbrojeni, poruszali się konno i furmankami, w liczbie około 50 osób. Padły na wzgórzu pierwsze strzały. Moi rodzice i pozostali mieszkańcy z dziećmi, krowami i końmi ciekli do pobliskiego lasu. Rabusie zabierali wszystko na furmanki (pamiętam jak ulatywało pierze na wietrze - robili to z myślą, że w pierzynach znajdą pieniądze). Na koniec całą wioską podpalili i zostaliśmy bez niczego. Tamtego dnia było z nami w lesie dwóch partyzantów UPA, obserwowali ich za pomocą lornetki i stwierdzili, że są to rabusie z wiosek zamieszkałych przez ludność polską. Pamiętam jak wioska tonęła w ogniu, płacz i lament kobiet potęgował ową tragedię. Mój tata, Stefan, był wtedy sołtysem (miał polskie pochodzenie ze strony mamy). Znalazł lokum dla naszej rodziny w opuszczonej leśniczówce. Pamiętam, że łóżkiem moim była wtedy beczka (warunki były bardzo trudne: dziurawy dach, brak pieców, okien, ubrań, pierzyn itp.) a w nocy podchodziły i wyły wilki. Dzięki pomocy rodziny z sąsiedniej wioski ojciec rozpoczął budowę nowego domu. Mogliśmy w nim zamieszkać już na początku 1947 r.
Pewnego razu biegnąc skrajem lasu znalazłem aktówkę z dokumentami. Oddałem ją tatusiowi. Okazało się potem, że były to dane osobowe partyzantów sotni „ Kruka”. Partyzanci kilka razy pytali się mnie, czy komukolwiek tą teczkę pokazywałem. Jeden z nich tak powiedział do mnie: "Tam znajdują się losy nas i naszych rodzin".
Do naszego domu w 1946 r. często przychodziło wojsko (ojciec był sołtysem), a w nocy partyzanci UPA i taka sytuacja trwała do wywózki. Mój tata był przedsiębiorczym człowiekiem, bo prowadził w naszej wiosce sklep wielobranżowy. To dzięki niemu na wiosnę 1947 wprowadziliśmy się do nowego domu. Podmiana mieszkań w Wesołowie jest dowodem, że dobrze potrafił sobie radzić w tamtych czasach. Tamte chwile wojny, nieszczęścia ludzi, którzy w jednym momencie tracili dobytek życia, tracili najbliższych i znów podnosili się, aby stawiać czoła kolejnym wyzwaniom - czasem jeszcze trudniejszym - w takim splocie wydarzeń przeżyłem 7 lat. To chyba było najważniejsze. Wczoraj, dzisiaj i jutro będę o tym pamiętał.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Na tamtych terenach większość stanowiła ludność ukraińska. Z tego względu trzeba byłoby wprowadzić dwujęzyczne urzędy, szkoły, nazwy miejscowości, ulic itp. Przed wojną Polska też miała wiele kłopotów z ludnością ukraińską, która zamieszkiwała tamte tereny. Komuniści zdawali sobie sprawę, że z czasem dla tamtych terenów trzeba będzie nadać autonomię. Aby tych kłopotów uniknąć znaleziono pretekst w postaci śmierci Świerczewskiego i akcja “Wisła” powyższe problemy rozniosła po „ziemiach odzyskanych”.
Лихачі – невелика місцевість, яка нараховувала близько 30 будівель. Ми жили там споконвіку.
2. Вік на момент переселення:
7
3. Віросповідання:
Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення:
Бабуся Анна з дому Пурха, мати Марія, батько Стефан, мамина сестра Касюня, брат Мирон.
5. Скільки осіб лишилося:
0
6. Скільки осіб переселено:
6
7. Скільки осіб пропало безвісти:
0
8. Скільки осіб іншої національності жило в селі:
2 родини жидівські
9. Стан відносин з ними:
Жиди мали корчму, яку найчастіше відвідували мужчини. Жінки нарікали, що там мужчин схиляють до п’янствування.
10. Опишіть залишений Вами маєток:
Дім, стодола, стайня, хлів, пасіка (все спалене в 1946 р. польськими бандами з сусідніх сіл), 10-12 морґів землі, посіви, господарські прилади. Цього ж таки 1946 р. батько почав будувати новий дім.
В Затиллі біля Белжця Військо Польське показало нам місце знищення жидів під час ІІ світової війни. Страх живе в людині протягом деякого періоду, а потім людина звикає до нього і далі живе в пригнобленні. Саме така атмосфера суму та пригноблення панувала в потязі.
4. Чи Ви знали куди їдете?
Ні
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони?
Ні
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:
Один образ, якого батьки купили в 1947 р.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?:
Постіль, простині, одяг.
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?:
Ми небагато привезли – більшість нашого майна згоріла в 1946 р.
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?:
Не пам’ятаю.
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?:
2 коні, корова, плуг, борону, коросно
7. Які з них збереглися?
Ніщо
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею?
Ні
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли?
Весолово, повіт Венгожево.
В Весолові нам дали жахливу руїну, проте батько знайшов в селі будинок з начепленим листочком: „Господарство призначене для солдата”. Він зірвав цього листочка і туди повів всю нашу родину.
2. Які умови Вам надали?
Поверховий будинок з піддашшям, стодола, стайня. Внизу були три кімнати, кухня, комірка та веранда. Ми отримували харчі, зерно для посівів. Маючи коня ми швидко дотягнули до рівня господарів, які приїхали туди в 1945 р.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
В будинку були вікна, двері, п’єци. В стайні ми знайшли два кінські кістяки. Рік пізніше батько виорав скриню з порцеляною. Несанкціонована заміна будинків оберегла нас від багатьох турбот, зусиль та мозолів.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Батькового брата син – Стефан K. – був в УПА (сотня „Крука”). Батька теж звали Стефан і через те УБ (служба безпеки в комуністичній Польщі) часто викликала його на допити.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
В 1950-их рр. я разом з батьками їздив до Вощеля (Хшанова), часом також до Байор (Вєлькіх) та до Бань Мазурскіх. Згодом були Круклянки, а нині Венгожево та Торонто, де разом з дружиною чимало часу проводимо в гостях у дочки.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
Вінчання в 1965 р. в Венґєльштині. Народилося нам троє дітей. Мирося живе в Канаді. Ева та Адам в Польщі (їхні подружжя мають змішаний характер).
Всеродинні відвідини церкви. Виставляння снопа з найдовшого та найбільш щедрого збіжжя. Будучи іще малим хлопчиком я ходив з колядниками. Після так довгого часу мені складно все познаходити в пам’яті. Знаю, що наша місцевість взяла назву від лихих земель.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
У 1970 р. разом з батьками ми відвідали нашу батьківщну. Лихачів ми не знайшли. Завдяки родичові зі Старого Села, який показав нам місце заросле лісом, ми взнали, що оце і все, що лишилося від нашого присілка, який на довоєнних картах досі існує.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
Батьки були дуже прив’язані до своєї землі, теренів та до місця народження. Батько добре знав римо-католицького священика Черкіза, який написав йому метрику про народження, де стверджувалося, що він поляк.
4. Що в житті було головне?
Лихачі облягав з однієї сторони ліс, з іншої був пагорб. Маленьке село. Воно було присілком Старого Села. Жили там люди спокійні, зайняті щоденною роботою та турботою про власну родину. В 1946 р. на пагорбі з’явилися люди зодягнені в однострої. Вони були під зброєю, рухалися на конях та фірах, було їх чоловік 50. Там на пагорбі здійснено перші постріли. Мої батьки та решта мешканців, разом з дітьми, коровами та кіньми втекли до лісу. Грабіжники все забирали на фіри (пам’ятаю, як вітер здіймав пір’я – вони це робили з думкою, що в подушках знайдуть заховані гроші). На завершення підпалили село і ми лишилися без нічого. Того дня з нами у лісі було двох партизанів УПА. Вони спостерігали за ними за допомогою бінокля і ствердили, що це грабіжники з сусідніх польських сіл. Пам’ятаю, як село потопало у вогні, плач та ридання жінок примножували цю драму. Мій батько, Стефан, був тоді солтисом (головю сільради) (він мав польські корені збоку матері). Він знайшов пристановище для нашої родини в залишеному будинку лісника. Пам’ятаю, що тоді моїм ліжком стала бочка (умови були складні: дірявий дах, брак п’єців, вікон, одягу, подушок тощо), а вночі підступали та вили вовки. Завдяки допомозі родини з сусіднього села батько швидко почав будівництво нового дому. Ми змогли обжити його уже на початку 1947 р.
Одного разу, біжучи краєм лісу, я знайшов портфель з документами. Я віддав його батькові. Пізніше виявилося, що там були особові дані про партизанів з сотні „Крука”. Партизани потім декілька раз запитували мене, чи я цей портфель показував кому-небудь. Один з них таке мені сказав: «Там перебуває наша доля та доля наших родин».
В 1946 р. до нашого дому часто навідувалося військо (батько був солтисом), а вночі приходили партизани УПА і така ситуація продовжувалася до дня вивезення. Мій батько був ініціятивною людиною, оскільки мав в селі загальну крамницю. Це завдяки ньому навесні 1947 р. ми поселилися в новому домі. Заміна будинків в Весолові є доказом на те, що він добре давав собі раду в тамтих часах. Тамтой період війни, людського горя, коли люди за одну мить втрачали все, що осягнули протягом життя, втрачали найближчих людей і знов зводилися, щоб іти на зустріч черговим викликам – часом ще складнішим – на такому перехресті подій я прожив 7 років. Це мабуть було саме головне. Вчора, сьогодні та завтра – завжди про це пам’ятатиму.
5. Чому Вас переселили?
На тих теренах українці становили більшість населення. З цього приводу, з часом, необхідністю стало б запровадження двомовних установ, шкіл, назв населених пунктів, вулиць тощо. До війни польська держава також мала чимало проблем через українців, які жили на тих теренах. Комуністи усвідомлювали, що через певний час доведеться запроваджувати автономний статус. Щоб таких проблем уникнути було знайдено привід під виглядом убивства генерала Сьвєрчевського і згодом, операція „Вісла” вищеназвані проблеми рознесла по просторах „відздобутих територій” (тобто по колишніх німецьких землях, які після війни було приєднано до Польщі).
