1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS (przed przesiedleniem):
---------
2. Wiek w trakcie przesiedlenia:
8
3. Wyznanie:
Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem:
Tato Mikołaj, mama Maryna, siostra Helena, brat Stefan.
5. Ile osób zostało na miejscu:
0
6. Ile osób przesiedlono:
5
7. Ile osób zaginęło:
0
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi:
Dwie polskie rodziny i kilka żydowskich, ale ile to nie pamiętam.
9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi?
Dobrze, żyliśmy w zgodzie. Żydzi mieli karczmę w Małastowie. Byli dobrymi ludźmi, naprawdę dobrymi i dużo naszym ludziom pomagali. Rzecz jasna, nie robili tego bezinteresownie, ale, nie mogę powiedzieć, to byli dobrzy ludzie.
Polacy w naszej wsi stanowili mniejszość, chodzili do cerkwi, święta obchodzili według naszego kalendarza. Ale gdy nadszedł czas okupacji, kiedy nas zaczęli wywozić, to Polacy przyjeżdżali do naszej wsi i rabowali co się dało.
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny:
Pozostał cały dobytek rodziców: rodzinny dom mieszkalny, stajnia, stodoła, stara chata po dziadku gdzie trzymaliśmy siano, spichlerz, kierat, krowa, jałówka, 24 morgi ziemi (ponad 10 ha) i ok. 2 ha lasu, oddzielnie miał tato i mama!!!
Mój ojciec był jednym z najbogatszych gospodarzy we wsi.
3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony):
W Zagórzanach czekaliśmy 2 dni na pociąg towarowy. Wagony były kryte i niekryte, my jechaliśmy w krytym razem z bydłem.
Na postojach ludzie wybiegali z pociągów, rozpalali szybko ogniska, aby chociaż napić się ciepłej herbaty. Najgorsze było to, że wyzywali nas od banderowców, chociaż nie mieli pojęcia kim jesteśmy. Nie byliśmy banderowcami…
Gdy przyjechaliśmy do tego PGR-u - nie mieliśmy nic do jedzenia. Wszystko co zabraliśmy z sobą, zjedliśmy w drodze.
Zagnali nas do takiej ogromnej, strasznej stodoły w której było pełno nawozu. Ciężko się tam oddychało. A tuż obok stał piękny pałac, w którym siedzieli Polacy, kierownictwo tego PGR-u…
Traktowali nas jak bydło… Mimo, że byłem małym chłopcem, to pamiętam płacz mojej mamy, tę jej bezradność gdy nie miała czego dać mi do jedzenia.
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie?
Nie.
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony?
W 1956 roku mój wujek Antoni pojechał do Małastowa w odwiedziny i wykupił nasz rodzinny dom za pół metra pszenicy! Mieszkała w nim Polka, która zaczęła rozbierać ten nasz dom i palić drewnem w piecu. Niby nie miała czym, choć w lesie było dużo drzewa, ale jej się po prostu nie chciało po nie iść.
Gdy udało mu się wszystko załatwić, wrócił do Kazimierzowa i powiedział, że wszystko jest gotowe, że możemy wracać.
W 1956 roku z rodzicami i rodzeństwem powróciłem do rodzinnego Małastowa. Zastałem tu tragedię, strach było na to wszystko patrzeć. Polacy niszczyli nasze domy…
W Małastowie zostały dwie rodziny, nie przesiedlono ich. Gdy wróciłem w 1956, to byli już Polakami. Byli to ludzie starsi ode mnie i jak wyjeżdżałem rozmawiali po łemkowsku, kiedy tu wróciłem to już niby nie potrafili.
Wujek, który odkupił nasz dom za pół metra pszenicy, nie chciał tu mieszkać, wyjechał do Olsztyna.
Ja i moi rodzice bardzo się cieszyliśmy z powrotu do Małastowa.
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE:
Ikony. Pamiętam jak mama zabierała te obrazy tuż przed wysiedleniem.
Pamiętam jak pewnego dnia nasi ludzie pojechali końmi do różnych pobliskich wsi i znaleźli Kazimierzów, tam wciąż były poniemieckie pustostany. Tato wybrał jeden z domów. Zamieszkało nas tam 3 rodziny na kupie (w 4 pokojach i kuchni).
Był taki jeden Polak, Piórkowski się nazywał. Zabrał z tego pustego domu okna i drzwi, podszedł do mojego taty i powiedział, że jeśli będzie mu pomagać, to je odda. Był po prostu szabrownikiem. Oddał nam te drzwi i okna kilka dni później, gdy tato je odpracował.
Dostaliśmy pole, kawałek ogrodu.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
W tych pustostanach w Kazimierzowie nie było okien i drzwi, wiatr sobie hulał jak chciał.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Panowała wtedy głupia polityka... Zanim nas przesiedlili na zachód [Polski] w 1947 r., to ludzie już byli niesłusznie poinformowani, że przyjadą banderowcy, to dlatego wyzywali nas od banderowców. Z czasem jednak zobaczyli, że jesteśmy dobrymi ludźmi, polubiliśmy się, dobrze nam się żyło. Niektórzy Polacy nauczyli się nawet naszych ukraińskich piosenek, śpiewali razem z nami.
Gdy poszedłem do szkoły, to największym problemem było dla mnie to, że nie znałem dobrze polskiego. Ale ogólnie panowała tolerancja. Zresztą, nie mogło być inaczej, bo na tych zachodnich terenach była zbieranina ludzi. Byli mieszkańcy zza Buga, Poznaniacy, my. Szanowaliśmy się wzajemnie.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
Dojeżdżałem z ojcem rowerem 25 km na greckokatolicką mszę, chyba do Lubina (to było za Polkowicami).
Po 1956 roku w Małastowie nie było cerkwi i bardzo tego brakowało [cerkiew była, ale zamieniona w kościół]. Z czasem nasi księża otrzymali zgodę na odprawianie nabożeństw, a my zaczęliśmy się spotykać, śpiewać, modlić.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Przyszłą żonę poznałem w Małastowie. Wychowywaliśmy się w Małastowie, jest rok różnicy między nami, razem byliśmy wywiezieni na zachód [Polski] podczas akcji „Wisła”. Tam mieszkaliśmy w sąsiednich miejscowościach. Zbliżyliśmy się do siebie w okresie, gdy ona przyjeżdżała tu na wakacje z Grębocic, gdy już powróciłem do Małastowa.
Wzięliśmy ślub cywilny w październiku 1962 r. w Uściu Gorlickim [do 1949 r. – Uście Ruskie], a cerkiewny w Pętnej, którego udzielił nam [w cerkwi, ale w łacińskim obrządku] polski ksiądz.
Dwoje dzieci: Ela i Darek, 5 wnuków (2 w Australii i 3 tutaj, w Małastowie).
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
-------------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):?
Byłem jeszcze dzieckiem.
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?:
Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA:
Nie.
3.2 Byłem członkiem UPA:
Nie.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie):
Ja nie, bo byłem mały, ale rodzice pomagali. Przychodzili do nas zjeść, pospać. Pamiętam jak mama i babcia stały na dworze, przed domem, i pilnowały czy polskie wojsko nie nadchodzi, a partyzanci w tym czasie spali.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:
Tak, z dalszej rodziny Piotr Jurczak, kuzyn mego taty. Wzięli go do UPA pod przymusem.
Zabrali go do Sanoka. Za członkowstwo w UPA dostał wyrok 15 lat więzienia, jednak został zwolniony po kilku latach.
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?:
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Małastów był podzielony na dwie części, Dolny i Górny. Chłopcy walczyli między sobą o dziewczyny. Mój tato opowiadał jak kiedyś dostał od chłopaka z Małastowa Górnego.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
Pierwszy raz pojechałem w 1956 roku i już tam zostałem.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Przychodzili do wsi jacyś agenci i namawiali ludzi na wyjazd do Ukrainy, obiecywali wiele. Część osób uwierzyła w te obietnice. Za zapisanie się na listę chętnych otrzymywali w nagrodę strzelbę.
Większość rodzin nie wyjechała, i moim zdaniem dobrze zrobili. Tych, co wyjechali, zastała bieda, wiele złego przeżyli.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
Młodzi ludzie powinni trzymać się kultury. Jeśli zginie kultura to i naród zginie.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Moim zdaniem przez śmierć Świerczewskiego. Władza kazała zabić Świerczewskiego (przeszkadzał Moskwie), aby jego śmierć stała się pretekstem do wysiedlenia i rozproszenia nas, Ukraińców.
4. Кількість людей в родині на момент переселення:
Батько Микола, мати Марина, сестра Олена та брат Стефан.
5. Скільки осіб лишилося:
0
6. Скільки осіб переселено:
5
7. Скільки осіб пропало безвісти:
0
8. Скільки осіб іншої національності жило в селі:
Дві польські сім’ї і декілька жидівських, але скільки точно – то не пам
9. Стан відносин з ними:
Добрий, ми жили у злагоді. Жиди були власниками корчми в Маластові. Це були добрі люди, справді добрі, вони багато нашим людям допомагали.
Поляки в нашому селі були меншиною, ходили до церкви, святкували за нашим календарем.
Однак коли прийшли окупанти, коли почали нас вивозити, поляки приїжджали до нашого села і грабували все, що було під рукою.
10. Опишіть залишений Вами маєток:
Залишилося усе батьківське майно: сімейна хата, стайня, стодола, стара дідова хата, де ми тримали сіно, млинець, кінний привод, корова, телиця [ялівка], 24 морґи землі (більше 10 га) і близько 2 га лісу, окремо батька і матері.
Батько був одним з найбагатших господарів на селі.
В Загірянах ми чекали 2 дні на товарний потяг. Вагони в поїзді були криті і некриті, ми їхали в критому разом з худобою.
На стоянках люди вибігали з поїздів, швиденько розпалювали вогнища, щоб хоча теплого чаю попити.
Найгірше було те, що обзивали нас «бандерівцями», хоча не мали уявлення ким ми є. Ми не були бандерівцями...
Коли ми доїхали до цього ПҐР-у [колгоспу], то не мали вже жодних харчів. Все, що взяли з собою, ми з'їли в дорозі.
Загнали нас до великої, жахливої стодоли, де було повно добрива. Важко там було дихати. Поруч цієї стодоли стояв прекрасний палац, в якому урядували поляки, керівники цього ПҐР-у...
Поводилися з нами гірше, ніж з худобою... Хоча я був тоді малим хлопцем, пам'ятаю плач матері, цю її безпорадність, коли не було чого дати мені поїсти.
4. Чи Ви знали куди їдете?
Ні.
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони?
В 1956 році дядько Антін поїхав відвідати Маластів і так склалося, що викупив наш сімейний дім за пів–метра пшениці. В тому домі мешкала полька, яка почала його розбирати і тим деревом в печі палити. Неначебто тому, що не було чим палити, хоча в лісі було багато дерева, а її просто не хотілося за ним піти.
Коли дядько вирішив всі питання, приїхав до Казімєжова і сказав, що все готове, що можемо повертатися.
Таким чином в 1956 році я повернувся з сім’єю до рідного Маластова. Ми зустріли тут трагедію, страх було дивитися на це все. Поляки знищували наші сімейні хати...
В Маластові залишилися дві сім’ї, які не переселили. Коли я повернувся в 1956 році, то вони були уже поляками. Це були люди старші від мене, коли мене вивозили, то вони розмовляли лемківською, а коли я сюди повернувся, то вже неначебто не вміли.
Дядько, який відкупив нашу хату, не хотів тут залишатися, подався до Ольштина.
Я і мої батьки дуже раділи з цього, що повернулися до Маластова.
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:
Ікони. Пам'ятаю, як мама забирала ті ікони перед виселенням.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?:
----------
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?:
----------
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?:
----------
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?:
Зерно, корм для худоби, кінь, корови.
7. Які з них збереглися?
----------
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею?
----------
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли?
Так. Ми закопали кінний привод в хащах, на такому пагорбі, але поляки його знайшли. Корову і теля ми віддали під опіку одному полякові. Батьки їх залишили з надією, що незабаром сюди повернемося.
Пам'ятаю, одного дня наші люди поїхали кіньми до різних, розположених поблизу сіл і знайшли село Казімєжув, де були понімецькі незаселені хати. Батько вибрав одну з них, там нас поселилися три сім’ї (в 4 кімнатах і кухні).
Був такий поляк, називався П'юрковскі. Він забрав з цього дому вікна і двері, прийшов до мого батька і каже, що їх віддасть, якщо батько буде йому допомагати. Був просто мародером. Віддав ті вікна і двері через кілька днів, батько просто їх відпрацював.
Ми отримали також землю і шматок городу.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
В тих незаселених хатах в Казімєжові не було ні вікон, ні дверей. Вітер гуляв собі куди хотів.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Тоді була дурна політика... Ще до виселення в 1947 р. на захід [Польщі], влада несправедливо інформувала людей, що приїдуть бандерівці. Результатом того було те, що обзивали нас «бандерівцями».
З часом однак побачили, що ми є добрими людьми. Ми полюбили один одного, добре нам жилося. Деякі поляки навчилися навіть наших українських пісень, співали разом з нами.
Коли я пішов до школи, то найбільшою проблемою було те, що я не знав добре польської мови.
Назагал переважала толерантність. А втім, інакше і не могло бути, оскільки тут на західних землях була збиранина людей. Були мешканці з-за Буга, з Познаня, ми. Ми шанували один одного.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
На Службу Божу я їздив з батьком на ровері 25 км, мабуть до Любіна, то було за Польковицями.
Після 1956 року в Маластові не було церкви і відчувалася її відсутність [церква була, тільки замінена у римо-католицький храм]. Але з плином часу нашим священикам дозволяли відправляти, тоді і ми почали зустрічатися, співати і молитися.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
З майбутньою дружиною я познайомився в Маластові. Ми виростали в Маластові, між нами тільки рік різниці у віці, разом нас вивозили на захід [Польщі] під час акції «Вісла». Там ми жили в сусідніх місцевостях. Ми зблизилися з собою в періоді, коли вона приїжджала сюди на вакації з Ґрембоціц, коли я уже повернувся до Маластова.
Цивільне вінчання було в жовтні 1962 року в Устю-Горлицькому [до 1949 року – Устя-Руське], а церковне в селі Панкна, нас вінчав [в церкві, але в латинському обряді] польський священик.
Народилося нам 2 дітей: Еля і Дарек, маємо 5 онуків (2 в Австралії і 3 тут, в Маластові).
Маластів був поділений на дві частини, Нижній та Вижній. Хлопці змагалися між собою за дівчат. Навіть мій батько згадував, як йому перепало від одного хлопця з Маластова Вижнього.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
Вперше я поїхав в 1956 році і вже залишився.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
Приходили до нас якісь агенти і підмовляли людей, щоб виїжджали до України, багато всього їм обіцювали. Частина людей повірила в ті обіцянки і, коли вже записали себе у список охочих, в нагороду отримували рушницю.
Більшість сімей не поїхала, і на мою думку правильно вчинили. Тих, які поїхали, зустріла нужда, багато прикрого пережили.
4. Що в житті було головне?
Молоді люди повинні триматися культури. Якщо пропаде культура, тоді помре і народ.
5. Чому Вас переселили?
На мою думку, через смерть Сьвєрчевського. Влада віддала наказ вбити його (він заважав Москві), щоб ця смерть стала приводом для виселення і розпорошення нас, українців.
