1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS (przed przesiedleniem):
Wieś na Łemkowszczyźnie, która liczyła około 150 gospodarstw. Do Grybowa mieliśmy 14 kilometrów, do Gorlic 32.
2. Wiek w trakcie przesiedlenia:
18
3. Wyznanie:
Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem:
Ojciec Antoni, matka Teodora, ja, siostra Eugenia, bracia Władek i Sławek.Siostry Antoszka, Maria, Halina, Parania i brat Roman już wtedy z nami nie mieszkali.
5. Ile osób zostało na miejscu:
0
6. Ile osób przesiedlono:
6
7. Ile osób zaginęło:
0
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi:
20 rodzin polskich, 3 rodziny żydowskie.
9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi?
Dobrze.
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny:
Dom czteropokojowy, w jednym z nich był sklep. Ojciec sprzedawał artykuły spożywcze. Obok stała stodoła, obora, chlewnia. Mieliśmy dużo świń i krów, 15 hektarów ziemi i duży las. Wypędzili nas, to musieliśmy wszystko zostawić.
Ludzie zarzucali tacie, że drogo sprzedaje. Tato powiedział im: idźcie to Herszka, kupcie, a ja wam zważę i zobaczycie. Okazało się, że Herszko ocyganiał ludzi, jego waga nie działała dobrze.
3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony):
Przypędzili nas do Grybowa na stację, dzień czy dwa czekaliśmy pod gołym niebem na transport. Dobrze, że deszcz nie padał. Wagon był kryty. Jechaliśmy razem z krowami.
Mam żal do Polaków za zorganizowanie akcji „Wisła”. Gdyby nie to, ludzie byliby na swojej ziemi. Chcieli zagrabić nasze ziemie i je zagrabili. Oto cała prawda.
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie?
Nie.
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony?
Nie.
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE:
Obrazy, książeczki religijne – wszystko zostało w domu.
Mieliśmy ze sobą kilka skrzyń, walizki, ale co w nich było, nie pamiętam.
6.3. Przywiezione przedmioty - OSOBISTE:
Nie pamiętam.
6.4. Przywiezione przedmioty - DOKUMENTY:
Ojciec na pewno wziął ze sobą, ja nie wiem.
6.5. Przywiezione przedmioty - INNE:
Pozwolono zabrać krowę, pewnie mieliśmy ją ze sobą. Pozostawiliśmy dom, gospodarstwo, sklep pełen towaru. Większość rzeczy została, a Polacy z innej wioski byli już gotowi do zajęcia naszego domu. To nic dziwnego, gdyż tam wszystko było gotowe, co można było zabrać z sobą? Walizki. Jakiś tydzień wcześniej wysiedlano ludzi z Banicy, szli przez naszą wioskę. I my tak szliśmy, mama miała na jednym ręku dziecko, w drugiej ręce kawałek chleba, szła i płakała.
7. Które z nich zachowały się do dziś?:
Żadne.
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?:
--------
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?:
Stary Wołów, powiat Trzebnica, województwo Wrocław.
2. Co Państwu przydzielono?:
Do Wołowa przyjechał sołtys ze Starego Wołowa, wybierał sobie ludzi. Jechaliśmy wozami. To było jakieś 6-8 kilometrów. Razem z nami pojechały jeszcze trzy przesiedlone rodziny (Stawiskowie, Hubiakowie i Kuźmicze).
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
Przyjechaliśmy do poniemieckiego majątku. Dom stał cały, miał okna, drzwi, podłogi, ale był strasznie brudny. Wtedy ojciec pogadał z sołtysem, dał mu pieniądze i on znalazł dla nas inny dom. Była w nim kuchnia i dwa pokoje. Tam również było brudno, szorowaliśmy go cały tydzień. Mebli nie było. Stodoła była maleńka, później, gdy zaczęliśmy pracować na ziemi, to trzymaliśmy zbiory w stodole sąsiada. Potem przydzielono nam ziemię, świnie, prowadziliśmy gospodarstwo.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Nie.
Nasza sąsiadka pochodziła z Galicji, wyszła za mąż za Polaka. Żyliśmy w zgodzie, od innych ludzi nie doznałam żadnych upokorzeń. Wszyscy byliśmy tam przesiedleńcami, ludzie mieli do siebie respekt.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
W Starym Wołowie był poniemiecki kościół, ale nasi ludzie chcieli, żeby była cerkiew, żeby odprawiano naszą Mszę św. Mój ojciec był diakiem, początkowo sam odprawiał, potem przyjeżdżał ksiądz, ale nie pamiętam jego nazwiska.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Mój mąż Mikołaj był szewcem, pochodził z Chełmszczyzny, także był przesiedlony. Zapoznała nas znajoma mojej przyjaciółki, z którą razem siedziała w więzieniu za działalność w UPA. Ślub braliśmy w naszej cerkwi w Starym Wołowie, ale nie pamiętam który ksiądz nam go dawał. Po ślubie przeniosłam się do męża do Wrocławia. Mieszkaliśmy przy ul. Ruskiej, niedaleko Rynku, numer 10 albo 12. Mieliśmy swoje mieszkanie (kuchnia i duży pokój). Mąż dobrze zarabiał. Pracowałam
w sklepie spożywczym.
Kiedy córka miała dwa latka wyjechaliśmy do Kanady na zaproszenie mojej siostry Parani. Polecieliśmy samolotem. To było 58 lat temu. Urodziły się nam dwie córki. Mam trzech wnuków i jedną wnuczkę. Moi rodzice zmarli w Starym Wołowie i tam są pochowani. Nie byłam na ich pogrzebie, bo już wtedy mieszkaliśmy w Kanadzie. Również nie żyją moje siostry i bracia. Z dziewięciorga rodzeństwa tylko ja żyję.
Nie żałuję, że wyjechałam do Kanady. Tu jest lepsze życie.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
-----------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
-------------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):?
We wsi nie, były w górach.
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?:
Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA:
Nie.
3.2 Byłem członkiem UPA:
Nie.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie):
Pomagałam mojej kuzynce Afinie Stawiskiej. Jej rodzina mieszkała wyżej, a ja we wiosce, ona przychodziła do mnie, pytała gdzie wojsko, gdzie milicja, a ja jej o wszystkim mówiłam, ona z kolei przekazywała to partyzantom (UPA). Można więc powiedzieć, że pomagałam UPA, nie ma w tym nic dziwnego, ponieważ to byli Ukraińcy.
Afijkę skazali potem na 15 lat więzienia. Odsiedziała 5 lat, obecnie mieszka w Australii.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:
Nie.
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?:
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Żyliśmy tak jak inni, chodziliśmy do cerkwi, obchodziliśmy święta. W Śnietnicy były dwie cerkwie – prawosławna i greckokatolicka. Był też kościół, bo mieszkali tam Polacy w dolnej części wsi, na tzw. Brunarach. Do Grybowa było 8 kilometrów, do Krynicy 14. Przed wojną byłam jeszcze dzieckiem, to wszędzie chodziłam z rodzicami.
Po ukończeniu czwartej klasy, w 1942 r. tato zawiózł mnie do Gorlic do szkoły od razu do szóstej klasy (do piątej w ogóle nie chodziłam). Płakałam, nie chciałam do internatu, ale tato powiedział: „Przywiozłem cię tu i tu musisz być!” Mieszkałam w internacie, tam byli tylko Ukraińcy. Warunki były prymitywne, piętrowe łóżka, było nas po cztery w pokoju. Mieszkałam razem z Afiną i Olą, która też pochodziła ze Śnietnicy. Szkoła była nasza, ukraińska, nauczyciele byli uciekinierami z Ukrainy. To oni tę szkołę założyli. Panowała surowa dyscyplina, trzeba było utrzymywać bezwzględny porządek, w przeciwnym razie karano. Były kontrole nawet w nocy, sprawdzali m.in. stan czystości nóg, jeśli były nawet trochę brudne, trzeba było nawet w środku nocy iść i umyć. Łóżko musiało być zaścielone, jak w wojsku. Do dzisiejszego dnia narzucam sobie taka wojskową dyscyplinę. Uważam, że tu w Kanadzie powinny być takie internaty, żeby czegoś nauczyć dzieci, maja za dobrze i przez to niczego nie umieją.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
Nie, nigdy tam nie byłam.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Ojca namawiano, żeby wyjechał na Ukrainę, ale on obstawał przy swoim, mówił: tu jest nasza ziemia, nigdzie nie pojadę, nie chciał się zapisać na listę. Wtedy przyszedł znajomy policjant i mówi, że za tydzień będą nas wysiedlać na zachód (Polski). „Nie chcieliście na Ukrainę, pojedziecie na zachód” – powiedział.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
Kiedyś pieniądze nie były dla ludzi wszystkim. Ceniono inne wartości. Najważniejsza była ziemia. Jak gospodarz miał ziemię, gospodarstwo, uczciwie pracował, to był bogaty. Tak właśnie jest, jak ma pan ziemię, to ma pan wszystko. Był szacunek do pracy. Ale kiedy pił, to i tak bywało, że przepił wszystko, a jego majątek przeszedł w ręce żydowskie. Kto nie pił – ten miał. Czy ludzie wtedy dużo pili? Tak jak i teraz, a może więcej, wszystko zależy od człowieka. Jak sobie człowiek pościeli – tak się wyśpi.
Najważniejsze to wiara w Boga i uczciwa praca. Wtedy jest wszystko. W Kanadzie dobrze się żyje, pod warunkiem, że człowiek pracuje i umie oszczędzać. Do Śnietnicy pojechałabym jeszcze, ale nie mam z kim. Mąż nie chce jechać. Szkoda, że nie przyjeżdżają już Ukraińcy z Polski, teraz więcej przyjeżdża z Ukrainy.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Polacy przesiedlili nas dlatego, że jesteśmy Ukraińcami. Chcieli zająć nasze ziemie, a nas zniszczyć. Rozdzielili nas, rozrzucili po różnych częściach zachodniej Polski, nie więcej jak po 4-5 rodzin mogło żyć w jednej miejscowości. Według mnie, akcja „Wisła” zakończyła się dla nich sukcesem, gdyż nas wysiedlili byle gdzie, a sami przyszli na gotowe, wszystko sobie przywłaszczyli. Bardzo się im udała ta akcja „Wisła”!
Село на Лемківщині, яке нараховувало близько 150 господарств. До Грибова ми мали 14 кілометрів, а до Горлиць 32.
2. Вік на момент переселення:
18
3. Віросповідання:
Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення:
Батько Антоній, мати Теодора, я, сестра Євгенія, брати Владик та Славко.
Старші сестри: Антошка, Марійка, Галина, Параня та брат Роман жили окремо.
5. Скільки осіб лишилося:
0
6. Скільки осіб переселено:
6
7. Скільки осіб пропало безвісти:
0
8. Скільки осіб іншої національності жило в селі:
20 польських родин, 3 жидівські родини.
9. Стан відносин з ними:
Добрий.
10. Опишіть залишений Вами маєток:
Чотирикімнатна хата, в одній з кімнат була крамниця - батько продавав харчові продукти. На подвір'ї стояла клуня, свинарник, хлів, ми мали багато свиней та корів. Мали також 15 гектарів землі та великий ліс. Оскільки вигнали нас, то ми змушені були все лишити.
Люди закидали батькові, що в нього в крамниці високі ціни. Батько сказав їм: ідіть до Гершка, купіть, а я вам зважу і тоді зрозумієте. Виявилося, що Гершко циганив людей, його вага не працювала правильно.
Загнали нас до Грибова на вокзал, день-два ми чекали під відкритим небом потяга. Добре, що не дощило. Вагон ми мали критий. Їхали разом з коровами.
Маю жаль до поляків за акцію «Вісла». Якби не вона, люди залишалися б на своїй землі. Хотіли загарбати наші землі і загарбали. Ось вся правда.
4. Чи Ви знали куди їдете?
Ні.
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони?
Ні.
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:
Образи, молитвенники – все залишилося вдома.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?:
Забрали ми кілька скринь, валізки, але що в них було, не знаю.
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?:
Не пам'ятаю.
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?:
Батько певно взяв з собою, я не знаю.
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?:
Можна було взяти корову, правдоподібно мали її з собою. Залишили дім, господарство, крамницю повну продуктів. Більшіть речей залишили, тимчасом поляки з іншого села вже готувалися займати наш дім. Це не дивує, адже там все було готове, бо ж скільки речей можна було прихопити з собою? Валізи. Приблизно тиждень раніше виселяли людей з Баниці, йшли через наше село. І ми так йшли. Мама мали на одній руці дитину, а в другій шматок хліба, йшла і плакала.
7. Які з них збереглися?
Ніщо не збереглося.
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею?
Ні.
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли?
До Волова приїхав солтис (голова сільради) зі Старого Волова, підбирав собі людей. Ми їхали возами. Це було 6-8 кілометрів. З нами поїхали туди ще три переселені родини (Стависьки, Губ’яки та Кузьмічі).
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
Нас привезли до понімецького маєтку. Дім був цілий, мав вікна, двері, підлоги, але був страшенно брудний. Тоді батько поговорив з солтисом, дав йому якісь гроші і він для нас знайшов нову хату. Там була кухня і дві кімнати. Також було дуже брудно, цілий тиждень ми все чистили. Меблів не було. Стодола була маленька, коли стали працювати в полі, урожай тримали в стодолі сусіда. Згодом дали нам землю, свині, вели господарку.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Ні.
Наша сусідка, українка, була з Галичини, вийшла за поляка. Жили ми в злагоді, від інших не зазнали жодних прикростей. Всі там були переселенцями, люди мали до себе респект (повагу).
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
У Старому Волові був понімецький костел і наші люди хотіли, щоб була церква, щоб правити богослужіння. Мій батько був діяком і правив, потім приїжджав священик, але не пам'ятаю, хто саме.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
Мій чоловік Микола був шевцем, родом з Холмщини, також був переселений. Зазнайомила мене з ним знайома моєї подруги, які разом сиділи у в'язниці за діяльність в УПА.
Вінчалися в нашій церкві в Старому Волові (православній), але не пам'ятаю прізвища священика. Після вінчання я переїхала до чоловіка до Вроцлава. Жили ми на вул. Руській, біля Ринку, будинок 10 або 12. Ми мали свою квартиру (кухня та велика кімната).
Чоловік добре заробляв. Я працювала в продуктовій крамниці. Коли дочці було два роки, ми виїхали до Канади на запрошення моєї сестри Парані. Ми летіли туди літаком. Це було 58 років тому.
У нас народилося двоє дітей, дві доні. Маю трьох внуків і одну внучку. Мої батьки померли в Старому Волові й там є їхні могили. На похоронах не була, тому, що в той час я вже була в Канаді. Також померли всі мої брати й сестри. З дев'ятьох дітей моїх батьків тільки я одна лишилася серед живих.
Ні, не жалію, що поїхала до Канади. Тут є краще життя.
Вони боролися за Україну.
Я допомагала моїй кузені Афіні Ставиській. Її родина жила на горбі, а я в селі, вона приходила до мене, розпитувала, де військо, де міліція, а я їй про все розповідала, вона у свою чергу передавала це партизанам (УПА). Можна отже сказати, що я допомагала УПА, це не дивно, адже вони були українцями.
Згодом Афійку засудили до 15 років тюрми. Просиділа 5 років, нині живе в Австралії.
Жили ми як інші, ходили до церкви, святкували. В Снітниці були дві церкви – православна і наша, греко-католицька. Був також костел, бо жили там поляки. Вони мешкали в нижній частині села, на т.зв. Брунарах. До Грибова було 8 кілометрів, до Криниці 14.
Перед війною я ще була дитиною, то всюди з батьками ходила. Після четвертого класу батько мене завіз до Горлиць до школи зразу до шостого класу (п'ятого взагалі не проходила). Я плакала, не хотіла до гуртожитку, проте батько сказав: «Я тебе сюди привіз і ти тут мусиш бути». Умовини були суворі, ліжка поверхові, було нас чотири в кімнаті. Я мешкала з Афіною й Олею, вона також була зі Снітниці.
Школа була наша, українська, вчителювали втікачі з України. Вони цю школу заснували. В гуртожитку були тільки українці. Там панувала строга дисципліна, порядок мусив бути як у війську, а як ні, то кара. Контролювали навіть вночі, провіряли м.ін. чистоту ніг, якщо були навіть тільки трохи брудні, доводилося іти і помити, не зважали на ніч. Ліжка мали бути застелені, як у війську. Я до сьогодні нав’язую собі таку військову дисципліну. Вважаю, що в Канаді також мали б бути такі гуртожитки, щоб діти чому-небудь навчилися, а так мають надто добре і через це нічого не вміють.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
Ні, ніколи там не була.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
Батька намовляли, щоб виїхав на Україну, але він твердо казав, тут наша земля, я ніде не поїду і не хотів податися до списку. Згодом прийшов знайомий поліцай і каже, що через тиждень будуть нас виселяти на захід (Польщі). «Не хотіли на Україну, поїдете на захід» - сказав.
4. Що в житті було головне?
Колись люди так не бігали за грішми, вони не були всім, були інші цінності. Найціннішою була земля. Як господар мав землю, господарку, чесно працював, то був багатий. Саме так й є, якщо маєте землю, то маєте все. Люди шанували працю. Але як хтось пиячив, тоді, бувало, що пропив усе, а маєток такої людини опинявся в руках «жида» (власника корчми). Хто не пив – той мав. Чи люди тоді багато пили? Так, як і нині, а може й більше, все залежить від людини. Як людина собі постелить – так виспиться.
Саме головне в житті, це вірити у Бога і чесно працювати. Тоді все буде. В Канаді добре жити, проте за умови, що людина працює і вміє заощадити.
Я б ще коли поїхала до Снітниці, проте не маю з ким. Чоловік не хоче їхати. Шкода, що вже сюди не приїжджають українці з Польщі, більше їдуть ті з України.
5. Чому Вас переселили?
Поляки переселили нас тому, що ми українці. Хотіли заволодіти нашими землями. Розділили нас, розкинули на цілому заході Польщі, поселяли не більше як 4-5 родин в одному селі. По-моєму, акція «Вісла» дуже добре їм вдалася, тому, що нас поселили туди-сюди, а самі прийшли раніше на готове, все собі привласнили. Вони дуже успішно провели акцію «Вісла».
