Mława, wtedy województwo Warszawskie, obecnie Mazowieckie.
2. Co Państwu przydzielono?:
Mieszkanie 2-pokojowe z kuchnią i łazienką w prywatnej kamienicy.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
Mieszkanie było duże i słoneczne, ale puste. Przywieźliśmy ze sobą cały dobytek, meble, sprzęty gospodarstwa domowego.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Nie, ale nie ujawnialiśmy się ze swoim pochodzeniem. Tylko jedna polska rodzina, pochodząca z Sokala, u których od lat służącą była Ukrainka, wiedziała kim jesteśmy. Dokuczano mi w szkole ze względu na imię matki, cały czas były pytania, co to za imię, jakieś takie dziwne.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
W wieku 11 lat pierwszy raz byłam w cerkwi na ślubie kuzynki w Trzebiatowie, potem w wieku 20 lat w Rzepedzi podczas pobytu w Bieszczadach, a od 1969 roku uczęszczam do greckokatolickiej cerkwi oo. Bazylianów w Warszawie.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Po maturze w liceum ogólnokształcącym w Mławie w 1963 r. zaczęłam naukę w Szkole Technicznej w Warszawie, po skończeniu której dostałam skierowanie do pracy w Miejskim Biurze Projektów. Tu poznałam swojego przyszłego męża Bohdana, architekta, który był bardzo aktywny w środowisku ukraińskim.
Pobraliśmy się w 1969 roku. Od tego czasu zaczęło się moje zainteresowanie sprawami ukraińskimi. Nauczyłam się języka, zaczęłam chodzić do cerkwi, podjęłam pracę w redakcji „Nasze Słowo”. Nasz warszawski adres nadal był znany w środowisku ukraińskim w Polsce i zagranicą.
Córka Marta ur. w 1970 r., skończyła wydział wokalny Akademii Muzycznej, zamężna, mieszka w Warszawie, jest solistką (sopran) w Warszawskiej Operze Kameralnej.
Moja siostra Zofia mieszkała w Mławie, a po śmierci rodziców przeniosła się w 1992 roku do Warszawy.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
--------------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
brak danych
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
--------------
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
--------------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):?
---------------
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?:
Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA:
-------------
3.2 Byłem członkiem UPA:
Nie.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie):
-------------
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:
Tak, mąż mojej ciotki. Skazany i wywieziony do Norylska na Syberii. Ciotka pojechała za nim na zesłanie. Po powrocie nie mieli prawa zamieszkać w domu rodzinnym.
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?:
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Szczególnie z okazji świąt Bożego Narodzenia matka dbała, żeby było tak, jak u niej w domu. Nie było prosfory, ale opłatek był zawsze posmarowany miodem, czemu się wtedy dziwiłam, a co zrozumiałam dopiero później. Nie było kutii, ale łamańce z makiem, no i oczywiście barszcz, uszka, ryba, gołąbki z ryżem i grzybami, kompot z suszonych śliwek. Nasza wigilia zdecydowanie różniła się od wigilii sąsiadów.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
W 1957 roku pojechaliśmy do rodzinnego miasteczka mojej matki – Komarna koło Lwowa. Podczas podróży, w pociągu mama powiedziała mnie i siostrze, że jesteśmy Ukrainkami, co wywarło na mnie niezapomniane po dzień dzisiejszy wrażenie.
W Komarnie zobaczyłam dom rodzinny mamy, cerkiew, w której w 1942 r. moi rodzice brali ślub.
W 1968 roku odwiedziliśmy wieś Łówczę koło Lubaczowa – rodzinne strony ojca. Widziałam szkołę, w której w początkach XX wieku mój dziadek był kierownikiem, całkowicie zarosły barwinkiem cmentarz, cerkiew.
W 1998 roku pojechałam na pierwszą odprawianą po latach mszę do cerkwi św. Norberta w Krakowie przy ul. Wiślnej. W tej cerkwi w 1946 r. ksiądz Stefan Grab ochrzcił mnie i moją siostrę.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Ze względu na pracę ojca i wiedzę, jaką mieli rodzice o życiu w Ukrainie Radzieckiej przypuszczam, że nigdy nie rozważali takiej ewentualności.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
Żyć uczciwie, pomagać innym, nie stygmatyzować ludzi ze względu na pochodzenie czy wyznanie.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Przesiedlenie było dobrowolne, podyktowane potrzebą zmiany pracy ojca. Nie miało znamion politycznych.
Ankieta przygotowana samodzielnie przez Irenę Boberską. Ostatnia redakcja Romana Kryka, 21.05.2021 r. Nie ma nagrania wideo, pani Irena opowiada natomiast (wspólnie z mężem) o swojej rodzinie, ślubie w ankiecie męża Bohdana Boberskiego [UA-0404].
Млава, тоді Варшавське, сьогодні Мазовецьке воєводство.
2. Які умови Вам надали?
Квартира з двох кімнат з кухнею та ванною у приватному будинку.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
Квартира була простора та сонячна, але порожня. Ми привезли з собою меблі, усе домашнє добро.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Ні, але ніхто з нас не говорив, хто він і звідки походить. Тільки одна польська сім'я з Сокаля, в якої була служницею українка, знала, що ми українці.
Мені в школі діти докучали, нібито моя мама має таке дивне ім'я Люба, питали, що це таке.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
Коли мені було 11 років, вперше була в церкві у Тшебятові на вінчанні двоюрідної сестри. Опісля, на 20-му році життя, під час перебування в Бєщадах, була я на богослужінні в церкві в Репеді.
Від 1969 року належу до греко-католицької церкви оо. Василіян у Варшаві.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
Після складення іспиту на атестат зрілості в загальноосвітньому ліцеї в Млаві в 1963 році, я вчилася в школі технічній в Варшаві. Коли її закінчила, мене направили на роботу до Міського проектного бюро. Там я запізнала свого майбутнього чоловіка Богдана, архітектора, який був відомий в українському середовищі. Ми повінчалися у 1969 році.
З того часу я стала цікавитися українськими справами, навчилася мови, почала ходити до церкви та працювати в українському тижневику «Наше слово». Наша варшавська адреса була відома багатьом людям в Польщі та закордоном.
Дочка Марта, нар. у 1970 році, закінчила вокальний факультет Вищої музичної академії, одружена, мешкає у Варшаві, є солісткою (сопрано) Варшавської камерної опери.
Моя сестра Софія мешкала в Млаві, а після смерті батьків переселилася в 1992 році до Варшави.
Так, чоловік моєї тітки. Він був засуджений та вивезений до Норильська в Сибірі. Тітка поїхала за ним на заслання. Після повернення їм не дозволили жити в рідній хаті.
Особливо з нагоди Різдвяних свят мати старалася, щоб було в нас так, як у неї вдома. Не було просфори, але облаток був завжди помазаний медом. Я тоді дивувалася тому, щойно пізніше я це зрозуміла.
Не було куті, але було печення з медом та маком, борщ, вушка, риба, голубці з грибами та рисом, узвар. Наш Свят-вечір відрізнявся від Свят-вечора [польських] сусідів.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
У 1957 році ми поїхали до родинного містечка моєї мами – Комарна біля Львова. Під час подорожі в поїзді мати сказала мені і сестрі, що ми українки. Це справило на мені незабутнє по сьогоднішній день враження.
В Комарні я побачила родинну хату мами, церкву, в якій у 1942 р. вінчалися мої батьки.
В 1968 році відвідали ми Лівчу біля Любачова – родинне село мого батька. Бачила я школу, в якій мій дідо на початках ХХ ст. був керівником, кладовище, яке заросло барвінком, церкву.
В 1998 році я поїхала до Кракова на перше, по багатьох роках, богослуження в церкві св. Норберта на вул. Вісьльній. В тій церкві в 1946 році отець Степан Граб хрестив мене й мою сестру.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
З огляду на роботу батька та знання, яке батьки мали про життя
в Радянській Україні. Думаю, що вони ніколи навіть не розважали такого, щоб туди переселитися.
4. Що в житті було головне?
Чесно жити, допомагати іншим, не оцінювати інших з огляду на віросповідання чи національність.
5. Чому Вас переселили?
Переселення було спричинене направленням батька на іншу роботу. Не мало нічого спільного з політикою влади.
Анкету підготувала самостійно Ірина Боберська. Немає відеозапису. Остання редакція Романа Крика, 23.05.2021 р. Натомість, пані Ірина розповідає на камеру (разом з чоловіком) про свою родину, вінчання в анкеті чоловіка Богдана Боберського [UA-0404].
