Home FUNDACJA PROJEKTY Z ŻYCIA FUNDACJI PUBLICYSTYKA NOWOŚCI WSPARCIE KONTAKT
PROJEKTY - Ukraińcy
cień
Wersja: PL UA EN
Losy Niezapomniane wysiedlonych w ramach AKCJI „WISŁA”

Świadectwa przesiedleńców - szczegóły...
cień
Ankieta (0218)
Krajnik Jarosław, syn Dymitra i Katarzyny z domu Biłas.
ur. 04.01.1928
Dobra Szlachecka (od 1949 r. Dobra), powiat Sanok, woj. Rzeszów.
 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [wspomnienia] [pliki do ankiety] [video do ankiety]
Ankieta w j.polskim
A. METRYKA ANKIETY
B. NAJBLIŻSZA RODZINA I STRONY RODZINNE
C. PRZESIEDLENIE
D. NOWE MIEJSCE
E. KONTAKTY Z UPA
F. INNE ZAGADNIENIA
G. UWAGI
 
A. METRYKA ANKIETY
1. Data wywiadu: 27.11.2011 2. Numer kolejny: 0218
3. Dane osobowe uczestnika /uczestników wywiadu: Krajnik Jarosław, syn Dymitra i Katarzyny z domu Biłas.
Braniewo.
Województwo warmińsko-mazurskie.
Polska - Польща
4. Data urodzenia: 04.01.1928 5. Miejsce urodzenia: Dobra Szlachecka (od 1949 r. Dobra), powiat Sanok, woj. Rzeszów.
B. NAJBLIŻSZA RODZINA I STRONY RODZINNE
1.1. Miejsce zamieszkania przed przesiedleniem: Dobra Szlachecka, powiat Sanok, woj. Rzeszów
1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS
(przed przesiedleniem):
------------------
2. Wiek w trakcie przesiedlenia: 19 3. Wyznanie: Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem: Rodzice: Dymitr i Katarzyna.
5. Ile osób zostało na miejscu: 0 6. Ile osób przesiedlono: 3
7. Ile osób zaginęło: 0
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi: Około 5-6 rodzin żydowskich i 20 polskich. Wieś liczyła ok. 500 numerów. 9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi? Na ogół dobrze. Były jakieś spięcia, ale to takie drobnostki. W szkole ukraińskie dzieci dokuczały trochę żydowskim dlatego, że miały „pejsy”, ale większych konfliktów nie było. Przed wojną było dobrze, konflikty zaczęły się za Niemców, wtedy zaczęła powstawać nienawiść między Polakami a Ukraińcami. Niemcy chcieli poróżnić ludzi, zrobili wiele krzywdy jednym i drugim.
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny: Drewniany dom kryty słomą (2 pokoje, kuchnia, składówka), stajnia, stodoła, krowy, konie, świnie, kury, sad (0,5 ha), w którym rosły jabłonie i grusze, 7 morgów ziemi, wspólny las gromadzki (50 ha).
C. PRZESIEDLENIE
1. Kiedy Panią/Pana wywieziono? 29.03.1947 – dzień po śmierci gen. Świerczewskiego zostałem aresztowany. Rodziców wywieziono w maju 1947 r. 2. Kiedy Panią/Pana przywieziono? 30.12.1947 r. zostałem zwolniony z więzienia. Do rodziców przyjechałem 05.01.1948 r. przed samymi świętami Bożego Narodzenia. Rodziców przywieziono 6.06.1947 r.
3.1. Trasa przejazdu: Rodzice: Dobra Szlachecka – wozy – Sanok – pociąg – Braniewo – wozy – Podlechy
3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony): Zostałem aresztowany 29.03.1947. Do 14.05.1947 byłem przetrzymywany w Sanoku na UB. Przesłuchiwano mnie і wypytywano, kogo znam z bandy, kto był w bandzie, kto dawał im jeść, nocleg, kto pomagał banderowcom. Potem załadowali mnie do wagonu i przez Jarosław, gdzie dorzucono jeszcze więźniów, zawieźli prosto do obozu w Jaworznie. Pamiętam, że było tam jeszcze wielu Niemców, natomiast w naszych barakach Ukraińców było jeszcze mało. Pamiętam też ten napis na bramie „Koncentracyjny obóz pracy w Jaworznie” i wtedy pomyśleliśmy sobie, że popracujemy tu 2-3 miesiące i wypuszczą nas do domu. W maju wiedzieliśmy już о akcji „Wisła”, ponieważ przywożono nowych więźniów, których rodziny zostały wysiedlone. Pierwszy miesiąc minął bardzo spokojnie, nie było przesłuchań, nikt o nic nie pytał. Jednak z czasem, kiedy z transportów przybywało coraz więcej ludzi, zaczęły się śledztwa, tortury, bicie i głód. I tak było aż do zwolnienia. Gdzieś pod koniec września część zabrano pod sąd, reszta została w obozie. Tym, co zostali dawano różne zajęcia: brali do kopalni, uprawiali szewstwo, krawiectwo, szczególnie dotyczyło to kobiet, a było nawet takie zajęcie jak darcie pierza. Wymyślali różne zajęcia, tak, aby nikt bezczynnie nie siedział. Najbardziej dokuczał głód, a potem i choroby. W listopadzie ludzie zaczęli umierać. I tak, kto zmarł to zmarł, a kto przeżył ten przeżył. Zabraniano nam wszystkiego, nie można było nawet listów pisać. I tak siedzieliśmy, jak to się mówi, za darmo. Byli tam również Polacy. Było ich mniej niż Ukraińców, ale byli. Tam, w Jaworznie człowiek nie był nic warty. Można było bić, zabijać. Pytano mnie, kto był w bandzie, odpowiadałem, że nie wiem. Wtedy bili i torturowali. Zostałem zwolniony 30.12.1947 roku. Dwa tygodnie przed zwolnieniem zabrano nas na inną salę, tam już nas nie bili. Wtedy już wiedziałem, że zostanę wypuszczony. Pod wyjściem z Jaworzna musiałem podpisać takie oświadczenie, że nikomu nie powiem, co się działo w obozie, bo jeśli bym powiedział to – wyjaśnili mi:, „(…) jak jeszcze raz tu popadniesz, to już stąd nie wrócisz”. Podpisałem. Dlatego dziś boję się o tym mówić, bo mnie z tego oświadczenia nikt nie zwolnił, nikt nie powiedział, że to już nieważne. Wypuszczono mnie w grupie 60 osób. Na drogę dostaliśmy bochenek chleb (który zjedliśmy zanim dowieźli nas na stację) i wspólny bilet do Warszawy, do PUR-u. Nikt nie wiedział dokąd jedziemy, nie mieliśmy żadnego adresu. W Warszawie spędziliśmy 3 dni, spaliśmy w barakach, ale przynajmniej jeść dawali. Po 3 dniach część skierowano na Poznań, a część na Olsztyn, znów do PUR-u. Usłyszałem: „tam dopiero będą wiedzieli gdzie wasze rodziny”. W Olsztynie spędziłem 2 dni. Część osób osiedliła się gdzieś tam w Olsztynie, czy koło Olsztyna, a mnie i jeszcze 7-8 osób skierowali do Braniewa. Dojechałem do Braniewa z gołą głową, w podartych spodniach, w koszuli, a to był styczeń! Ja i jeszcze dwóch kolegów postanowiliśmy pójść do Płoskini na piechotę, ale ktoś się nad nami zlitował i podwiózł nas ciężarowym samochodem. Ale czekało mnie jeszcze 5 km do Podlech. Zapytałem jakichś ludzi którędy mam iść i tak na wieczór doszedłem z Płoskini do Podlech, do rodziców. Ważyłem wtedy 40 kg, a byłem wysokiego wzrostu. Miałem wówczas 19 lat.
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie? Rodzice nie wiedzieli i ja też nie wiedziałem, co ze mną się stanie.
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony? Nie.
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE: Nie pamiętam.
6.2. Przywiezione przedmioty - CODZIENNEGO UŻYTKU: Rodzice zabrali wóz, kufer, a w nim trochę jedzenia, krowę i konia, trochę zboża.
6.3. Przywiezione przedmioty - OSOBISTE: Rodzice zabrali trochę odzieży, ja miałem to, co na sobie.
6.4. Przywiezione przedmioty - DOKUMENTY: Nie pamiętam.
6.5. Przywiezione przedmioty - INNE: Nie pamiętam.
7. Które z nich zachowały się do dziś?: Chyba żadne.
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?: --------------
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?: Nie.
D. NOWE MIEJSCE
1. Dokąd Państwa przesiedlono?: Rodziców przesiedlono do wsi Podlechy w gminie Płoskinia w powiecie braniewskim.
2. Co Państwu przydzielono?: Dwa pokoje w budynku mieszkalnym, razem z oborą. W budynku nie było okien, drzwi i podłóg. Z czasem otrzymali jakąś zapomogę і trochę ziemi, ale na początku nie było niczego.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?: Ruinę, wszystko było zrujnowane. Gdy po wyjściu z Jaworzna (do rodziców dotarłem 2-3.01.1948 r.) przyjechałem do rodziców, to wszystko było zabite deskami. Jedno okno było zrobione, reszta zabita deskami.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?: Po wyjściu z więzienia musiałam przez 2 miesiące w każdą sobotę chodzić 5 km w jedną stronę do Płoskini i meldować się na milicji. Wyglądało to tak: „Dzień dobry! Dzień dobry! No, to idzie do domu”. Nikt się o mnie nie martwił, czy mam co jeść, czy czegoś potrzebuję. Prześladowania skończyły się, gdy we wrześniu 1949 r. zabrali mnie do wojska, ale do tego czasu byłem pod nadzorem i musiałem się meldować. Chodzili również pod oknami, podsłuchiwali czy coś się nie tworzy wewnątrz. Dzieciom w szkole wpajano, że to Ukraińcy zabili gen. Świerczewskiego.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?: Pierwszy raz byłem w Pieniężnie. Tam 4 stycznia 1959 r. pierwszą po akcji „W” grekokatolicką mszę odprawił ks. Piotr Hardybała.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?: Ślub 06.06.1956 roku z Katarzyną Pochodaj (poznałem ją w Podlechach, bo przyjeżdżała do swojego stryjka w odwiedziny) w kościele rzymskokatolickim w Ornecie. Urodziło nam się 6-ro dzieci, 3 córki i 3 synów. Mamy 14 wnuków i 1 prawnuka.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?: Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?: Znają i do nas zwracają się po ukraińsku, ale między sobą rozmawiają po polsku.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?: -------------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?: Nie.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?: Córki wyszły za mąż za Polaków i wszystko się wymieszało.
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?: Tak.
E. KONTAKTY Z UPA
1.1. Czy we wsi były kryjówki UPA?: Nie wiem.
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):? U nas w domu na pewno nie było.
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?: Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA: Tak. Widywałem ich, kiedy przychodzili do nas do domu coś zjeść. Brali chleb, jajka.
3.2 Byłem członkiem UPA: Nie.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie): Raz miałem nocną wartę, dali mi 5 bochenków chleba, które miałem dostarczyć partyzantom. Pamiętam, że strasznie się zmęczyłem i potem chowałem się aby więcej niczego nie nosić.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA: Nie. Miałem trzech kolegów w UPA: Jarosława Buczyńskiego (urodzony w 1926 r, zginął koło naszego domu w Dobrej przed 1947 rokiem), Jana Nisiewicza, Józefa Demkowicza (pochowany w Żelaznej Górze już po przesiedleniu).
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?: Nie.
5. Czy był Pan/Pani więziony?: Tak. Od 29 marca 1947 r. na UB w Sanoku, a potem od 14 maja do 30 grudnia 1947 w obozie w Jaworznie.
F. INNE ZAGADNIENIA
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne: Majówka nad Sanem, piosenki „za Niemców”. W Dobrej Szlacheckiej była czytelnia „Proswity”, była szkoła, była cerkiew. Ludzie żyli biednie, ale szczęśliwie. Jedna czwarta wsi to była rodzina, dobrze było, wesoło...
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?: Tak. Pierwszy raz byłem na początku lat 1980-tych. Pojechałem z wycieczką do Ulucza, do sąsiedniej wsi i przy okazji zajechałem do Dobrej. Chciałem zobaczyć moją rodzinną wieś. Po akcji „Wisła” w Dobrej Szlacheckiej osiedlono Polaków ze wsi Borownica. Nasz dom rozebrali i przewieźli do wsi Hłomcza. Kto wie, może jeszcze tam stoi, ale pewnie nie…
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?: Nie chcieliśmy zostawiać swojego, byliśmy przyzwyczajeni do życia w Dobrej. Potem żałowaliśmy, że nie pojechaliśmy. W naszej wsi nie było przymusu, kto chciał to pojechał. I tak prawie połowa wsi wyjechała.
4. Co w życiu było najważniejsze?: Aby trzymać się swego. Kiedy człowiek pozbywa się swego, wtedy staje się niczym. Bardzo ważna była też dla mnie nauka. Starałem się i dalej się staram opowiadać dzieciom i wnukom swoje przeżycia, przekazywać to, czego mnie życie nauczyło i czego doświadczyłem, ale oni nie słuchają. Nie potrafią sobie wyobrazić jak to mogło być, że idzie wojsko i ot tak zabija ludzi. Jest takie przysłowie: „Kto wlazł między wrony, musi krakać jak i one”, ale ja im mówię, aby nie stali się taką wroną...
5. Dlaczego Was przesiedlili?: Przyjęto uchwałę Rady Ministrów, chciano Ukraińców rozproszyć między Polakami, zatrzeć ślady, aby nas nie było. I tak np. z mojej wsi Dobrej, ludzi rozrzucono po 6 województwach. Nie chcieli nas zabić, ale spolonizować. Rozdzielili rodziny. Chcieli „jednej Polski, aby był jeden naród”. *** Polacy od zawsze nienawidzili Ukraińców, ale to wszystko Stalin zaprowadził. Najwyższe stanowiska w dowództwie zajmowali komuniści (wszystko było „ruskie”), а po śmierci gen. Świerczewskiego było już tylko gorzej. Komuniści winą za wszystko obarczyli Ukraińców. Szukali pretekstu, aby nas wysiedlić i taki preteks został znaleziony.
G. UWAGI
1. Dodatkowe informacje: Ankietę opracowała Marusia Chomyn.



 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [pliki do ankiety]
Ankieta українська
A. ОСНОВНІ ДАНІ
Б. ВІДОМОСТІ ПРО РОДИНУ І МІСЦЕВІСТЬ
В. ПЕРЕСЕЛЕННЯ
Г. НОВЕ МІСЦЕ
Д. КОНТАКТИ З УПA
Е. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Є. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
 
A. ОСНОВНІ ДАНІ
1. Дата анкетування: 27.11.2011 2. Номер анкети: 0218
3. Прізвище, ім’я, по-батькові: Крайник Ярослав, cин Дмитра та Катерини, уроджена Білас.
Бранєво.
Воєводство вармінсько-мазурське.
Polska - Польща
4. Дата народження: 04.01.1928 5. Місце народження: Добра Шляхецька (з 1949 р. Добра), повіт Сянік, воєводство Ряшів.
Б. ВІДОМОСТІ ПРО РОДИНУ І МІСЦЕВІСТЬ
1.1. Місце проживання до переселення: Добра Шляхецька, повіт Сянік, воєводство Ряшів.
1.2. Місце проживання до переселення: --------------
2. Вік на момент переселення: 19 3. Віросповідання: Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення: Батьки: Дмитро та Катерина.
5. Скільки осіб лишилося: 0 6. Скільки осіб переселено: 3
7. Скільки осіб пропало безвісти: 0
8. Скільки осіб іншої національності жило в селі: 5-6 жидівських і 20 польських родин. Село Добра Шляхецька нараховувало близько 500 дворів. 9. Стан відносин з ними: Загально добре. Були якісь непорозуміння, але це дрібниці. В школі українські діти трохи докучали жидівським через те, що вони носили пейси, однак серйозних конфліктів не траплялось. До війни було добре. Конфлікти почалися враз з появою німців, саме тоді стала зароджуватися ненависть між поляками і українцями. Німці хотіли порізнити людей, кривдили одних і других.
10. Опишіть залишений Вами маєток: Дерев‘яна хата крита соломою (2 кімнати, кухня, комора), стайня, стодола, корови, коні, свині, кури, сад (0,5 га) в якому росли груші, яблуні, 7 морґів землі, спільний громадський ліс (50 га).
В. ПЕРЕСЕЛЕННЯ
1. Коли Вас вивезли? 29.03.1947, тобто день після кончини генерала Сьвєрчевського мене затримали. Батьків вивезли в травні 1947 р. 2. Коли Вас привезли? 30.12.1947 я був звільнений з тюрми. До батьків я приїхав 05.01.1948 напередодні Різдва. Батьків привезли на нові землі 06.06.1947.
3.1. Маршрут переїзду: Батьки: Добра Шляхецька – фіри – Сянік – потяг – Бранєво – фіри – Подлєхи.
3.2. Маршрут переїзду: Я був заарештований 29.03.1947. До 14.05.1947 мене утримували в УБ (Служба Безпеки в ПНР – Фундація «ЖД») в Сяноку і допитували. Запитували кого знаю з банди, хто був в банді, хто давав їм їсти, в кого ночували, хто помагав бандерівцям. Далі мене забрали до вагону і через Ярослав, де добавили ще в'язнів, завезли прямо до табору в Явожні. Пам'ятаю, що по-сусідськи в таборі на той час було ще багато німців, натомість в українській частині людей було ще мало. Пам'ятаю цей напис на брамі: „Концентраційний табір у Явожні” і те, коли ми подумали, що пропрацюємо тут 2-3 місцяці й нас відпустять додому. В травні ми довідалися про акцію „Вісла”, тому що до концтабору привезли в'язнів, яких родини були виселені. Перший місяць в таборі минув дуже спокійно, не було допитів, ніхто про ніщо не запитував. Проте далі, коли з транспортів добавляли все більше людей, почалися слідства, тортури, биття і голод. Так було аж до звільнення. Десь з кінцем вересня 1947 р. частину в'язнів забрали на суд, а інших залишили в таборі. Тим, яких залишили, стали давати різні роботи: забирали до копальні, швецьких та кравецьких майстерень (особливо жінок завантажували роботою, казали їм навіть обдирати пір'я). Вигадували різноманітні зайняття, щоб дарма ніхто не сидів. Найбільше докучав голод, а потім ще й недугии. В листопаді люди почали вмирати і було так, що хто помер той помер, а хто пережив той пережив. Усього нам забороняли, не можна було навіть листів писати. І так ми сиділи, як говорять, за ніщо. В підтаборі були і поляки. Було їх менше ніж українців, але були. Там, в Явожні, людина не мала ніякої вартости. Можна було бити, убити. Питали мене хто був в банді, я відповідав: не знаю. Тоді починали бити й тортурувати. 30.12.1947 р. мене відпустили на волю. За два тижні до звільнення нас перевели до іншої зали. Там не били. Вже тоді я знав, що буду звільнений. Поки відпустили з Явожна мене примусили підписати зобов'язання, що нікому не скажу, що нас зустріло в таборі, а у випадку, якщо видам тайну, тоді: „ (...) коли ще раз сюди попадеш то живим звідси не вийдеш”. Я також підписав, тому все ще боюся про це розповідати, оскільки досі ніхто з мене цього зобов'язання не зняв і ніхто не повідомив, що це уже не дійсне. Мене звільнили в групі з 60-ти осіб. Дали нам буханку хліба (який ми з'їли заки нас довезли на станцію) та спільний залізничний квиток до Варшави, до ПУР-у (державна управа з питань репатріяції). Ніхто з нас не знав куди ми їдемо, ми не мали жодної адреси, куди могли прямувати. В Варшаві нас протримали 3 дні, спали в бараках, їсти давали. Три дні пізніше частину людей відправили в напрямку на Познань, а частину на Ольштин, знов до ПУР-у. Сказали: „звітам вас спрямують до ваших родин”. В Ольштині довелося чекати два дні. Частина наших поселилася в Ольштині та біля Ольштина, а мене та ще 7 або 8 осіб спрямували до Бранєва. Я прибув до Бранєва без шапки, в подертих штанах, в сорочці, а це був січень. Трьох з нас вирішили податися пішки до Плоскіні. Нам пощастило, оскільки хтось над нами змилосердився і завіз нас вантажною машиною. Залишилося здолати ще 5 км до Подлєхів. Я запитав людей на дорозі, куди треба йти і так на вечір я прибув до Подлєхів, до батьків. Мені було тоді 19 років, я важив 40 кілограм, хоч був високо росту.
4. Чи Ви знали куди їдете? Батьки не знали і я також не знав, що зі мною буде.
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони? Ні.
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?: Не пам’ятаю.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?: Батьки забрали з собою фіру, скриню, а в ній деякі харчі, корову, коня і трохи зерна.
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?: Батьки взяли якийсь одяг, я мав лише те, що на собі.
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?: Не пам’ятаю.
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?: Не пам’ятаю.
7. Які з них збереглися? Мабуть нічого.
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею? ---------------
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли? Ні.
Г. НОВЕ МІСЦЕ
1. Куди Вас переселили? Батьків переселили до села Подлєхи в ґміні Плоскіня, в повіті Бранєво.
2. Які умови Вам надали? Дві кімнати в житловому будинку (разом з корівником), в якому не було вікон, дверей ані підлоги. З часом отримали якусь допомогу і трохи землі, однак на початку нічого не мали.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці? Руїну, все було зруйноване. Коли я приїхав до батьків з Явожна (05.01.1948), то все було позабиване дошками. Лише в одному вікні були шибки, решта була прикрита дошками.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці? Після звільнення з тюрми мені довелося протягом 2 місяців, в кожну суботу, ходити до Плоскіні (5 км в одну сторону), щоб з'явитися на міліції. Виглядало це так: „Добрий день. Добрий день. Можете йти додому”. Ніхто не переймався мною, нікого не цікавило чи маю що їсти, може мені треба чого-небудь. Переслідування закінчилися, колив вересні 1949 р. мене забрали до війська, однак до цього часу за мною вівся постійний нагляд. Ходили попід вікнами, слухали, що там в хаті твориться.В школі дітям втовкмачували, що українці убили ген. Сьвєрчевського.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву? Перший раз я був в Пєнєнжні. Там, 4 січня 1959 р. о. Петро Гардибала відправив першу Службу Божу в рідному обряді.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних? Вінчання 06.06.1956 року з Катериною Походай (я познайомився з нею в Подлєхах, коли приїжджала до свого стрийка) в римо-католицькму костелі в Орнеті. Народилося нам 6-ро дітей, 3 дочки і 3 синів. Маємо 14 онуків і 1 пра внука.
7. Ваші діти знають українську мову? Так.
7.1. Так - Де вивчили? Знають і до нас звертаються уркаїнською мовою, але між собою спілкуются польською.
7.2. Ні - Чому? -----------
8. Ваші онуки знають українську мову? Ні.
8.1. Так - Де вивчили? ----------
8.2. Ні - Чому? Дочки одружилися з поляками і все помішалося.
9. Чи є у Вас світлини нового місця? Так.
Д. КОНТАКТИ З УПA
1.1. Чи в селі були криївки УПА? Не знаю.
1.2. Чи в селі були криївки УПА? В нашій хаті напевно не було.
2. Яке Ваше ставлення до УПА? Позитивне.
3.1 Я контактував з УПА: Так. Я бачив їх коли приходили до нашого дому поїсти. Брали хліб, яйця.
3.2 Я був у складі УПА: немає відповіді
3.3 Я допомагав/сприяв УПА (добровільно): Одного разу я мав нічне чергування. Дали мені 5 буханок хліба, які треба було занести партизанам. Пам'ятаю, мене це сильно втомило і опісля я ховався, щоб більше нічого не носити.
3.4 Хтось з моєї родини був у складі УПА: Ні. В УПА було натомість трьох моїх товаришів: Ярослав Бучинський (народжений 1926 р., убили його поблизу нашої хати в Добрій ще до 1947 року), Іван Нісєвич, Йосиф Демкович (похоронений в Желазней Ґуже вже після акції «Вісла»).
4. Чи мали Ви зброю у період перед переселенням? Ні.
5. Чи перебували Ви під арештом? Так. З 29 березня 1947 р. мене утримували в приміщенні Служби Безпеки в Сяноку, а з 14 травня по 30 грудня 1947 р. в таборі в Явожні.
Е. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
1. Звичаї втраченої батьківщини: Маївки над Сяном, співання „за Німців”. В Добрій Шляхецькій була читальня „Просвіти”, була школа і церква.Люди в селі жили бідно, проте щасливо. ¼ села становили рідні, добре було, весело...
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину? Так. Перший раз я був на початку 1980-тих років. Я поїхав з екскурсією до Улюча, до сусіднього села і користаючи з нагоди я поїхав до Доброї. Я хотів побачити моє рідне село. Після виселення українців в акції „Вісла” в Добрій Шляхецькій поселено поляків з села Боровніца. Нашу хату розібрали і перевезли до села Гломча. Хто-зна, може іще вона стоїть, хоча певно ні.
3. Чому ви не виїхали в Україну? Ми не хотіли залишати свого, ми звикли до життя в Добрій. Потім жаліли, що не поїхали в Україну. В нашому селі не примушували до виїзду, хто хотів той їхав. І таким чином приблизно половина села виїхала
4. Що в житті було головне? Щоб триматися свого. Коли людина відсуне своє - стане нічим. Дуже важливе було для мене навчання. Я старався і далі стараюся розповідати дітям та онукам про свої пережиття, передавати їм те, чого мене життя навчило і що мене зустріло, однак вони не хочуть цього слухати: неспроможні уявити собі, що іде військо і без причини убиває людей. Є таке прислів'я: „ Вліз між ворони - кракай, як вони”. Дітям та онукам постійно нагадую, щоб ніколи не стали воронами.
5. Чому Вас переселили? Рада Міністрів прийняла рішення, щоб розпорошити українців поміж поляками, хотіли затерти наші сліди, щоб ми перестали існувати. Наприклад мешканців з мого села, Доброї, розпорошено по 6-ти воєводствах. Не хотіли нас убити, а ополячити, розділити родини. Прагнули однорідної Польщі і одного в ній народу. Поляки, як тільки пам'ятаю, ненавиділи українців, однак все це запровадив Сталін. Найвищі посади в армійському командуванні займали комуністи (все було «руське»), а після смерти ген. Сьвєрчевського ставало щораз гірше та гірше. Комуністи повністю звинуватили у цьому українців. Шукали приводу, щоб нас виселити і організували його під видом убивства генерала Сьвєрчевського.
Є. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
1. Інше: Анкету обробила Маруся Хомин.
 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [pliki do ankiety]
Ankieta english
A. MAIN DETAILS
B. FAMILY & LOCATION DETAILS
C. RESETTLEMENT
D. THE NEW PLACE
E. CONTACTS WITH UPA
F. ADDITIONAL INFORMATION
G. INFORMATION
 
A. MAIN DETAILS
1. Application Date: 15.12.2011 2. Application Reference Number:
3. Surname, Name, Paternal Name: brak


4. Date of Birth: 15.12.1909 5. Place of Birth:
B. FAMILY & LOCATION DETAILS
1.1. Place of Residence before deportation:
1.2. Place of Residence before deportation (information):
2. Age at time of deportation: 3. Religion: dark
4. Number of family members at the time of deportation/ resettlement:
5. Number of family members left: 6. Number of family members deported:
7. Of which went missing:
8. Number of people of different nationalities resident in the village? 9. Inter-ethnic relations could be considered?
10. List your lost assets/property:
C. RESETTLEMENT
1. When were you deported? 2. When did you arrive?
3.1. Deportation Itinerary:
3.2. Deportation Itinerary (information):
4. Did you know where you were being deported to?
5. Have any of your relatives returned to your homeland?
6.1. What personal items did you take with you - Religious:
6.2. What personal items did you take with you - Household objects:
6.3. What personal items did you take with you - Personal belongings:
6.4. What personal items did you take with you - Documents:
6.5. What personal items did you take with you - Other:
7. Of these items, what is left?
8. Would you be prepared to donate these (in whole, or in part) to the museum?
9. Did you hide any of the items that you brought with you?
D. THE NEW PLACE
1. Where did they deport you to?
2. What amenities were you granted?
3. What did you see when you arrived at your new place of settlement?
4. Did you encounter any persecution?
5. Where & when did you start going to church?
6. How did your children fare?
7. Do your children know Ukrainian?
7.1. Yes - Where did they learn it?
7.2. No - Why?
8. Do your grandchildren know Ukrainian?
8.1. Yes - Where did they learn it?
8.2. No - Why?
9. Do you have photos of your new place of settlement/residence?
E. CONTACTS WITH UPA
1.1. Were there UPA bunkers in the village?
1.2. Were there UPA bunkers in the village (information)?
2. What is your view of UPA?
3.1 I contacted UPA:
3.2 I was part of UPA:
3.3 I helped/facilitated UPA (voluntarily):
3.4 Were any of your family in UPA?
4. Did you ever hold firearms before the period that you were deported?
5. Were you ever arrested?
F. ADDITIONAL INFORMATION
1. Lost customs/traditions of your homeland:
2. Have you visited your homeland?
3. Why did you not choose to live in Ukraine?
4. What was your priority in life?
5. Why were you deported/resettled?
G. INFORMATION
1. Information

 
do góry ↑
Fotografie
„Kliknij” na miniaturke by zobaczyc zdjęcia w galerii.



 
do góry ↑
Wspomnienia


Na tę chwilę brak jest w naszej bazie wspomnień osoby, której ankieta dotyczy.

 
do góry ↑
Pliki


Na tę chwilę brak jest w bazie plików (filmowych, dźwiekowych, itp.)
powiązanych z niniejszą ankietą.

 
do góry ↑
VIDEO






„Człowiek pozbawiony korzeni, staje się tułaczem...”
„Людина, яку позбавили коренів стає світовим вигнанцем...”
„A person, who has had their roots taken away, becomes a banished exile...”

Home   |   FUNDACJIA   |   PROJEKTY   |   Z ŻYCIA FUNDACJI   |   PUBLICYSTYKA   |   NOWOŚCI   |   WSPARCIE   |   KONTAKT
Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2017

stat4u

Liczba odwiedzin:
Число заходжень:
637 036
Dziś:
Днесь:
515