Home FUNDACJA PROJEKTY Z ŻYCIA FUNDACJI PUBLICYSTYKA NOWOŚCI WSPARCIE KONTAKT
PROJEKTY - Ukraińcy
cień
Wersja: PL UA EN
Losy Niezapomniane wysiedlonych w ramach AKCJI „WISŁA”

Świadectwa przesiedleńców - szczegóły...
cień
Ankieta (0388)
Nazarowicz Katarzyna z d. Tymo, c. Szymona i Anny z d. Iwaniura
ur. 17.09.1931
Żurawce.
 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [wspomnienia] [pliki do ankiety] [video do ankiety]
Ankieta w j.polskim
A. METRYKA ANKIETY
B. NAJBLIŻSZA RODZINA I STRONY RODZINNE
C. PRZESIEDLENIE
D. NOWE MIEJSCE
E. KONTAKTY Z UPA
F. INNE ZAGADNIENIA
G. UWAGI
 
A. METRYKA ANKIETY
1. Data wywiadu: 29.01.2013 2. Numer kolejny: 0388
3. Dane osobowe uczestnika /uczestników wywiadu: Nazarowicz Katarzyna z d. Tymo, c. Szymona i Anny z d. Iwaniura

Sapieniec
Polska - Польща
4. Data urodzenia: 17.09.1931 5. Miejsce urodzenia: Żurawce.
B. NAJBLIŻSZA RODZINA I STRONY RODZINNE
1.1. Miejsce zamieszkania przed przesiedleniem:
1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS
(przed przesiedleniem):
2. Wiek w trakcie przesiedlenia: 3. Wyznanie: brak danych
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem:
5. Ile osób zostało na miejscu: 6. Ile osób przesiedlono:
7. Ile osób zaginęło:
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi: 9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi?
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny:
C. PRZESIEDLENIE
1. Kiedy Panią/Pana wywieziono? 2. Kiedy Panią/Pana przywieziono?
3.1. Trasa przejazdu:
3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony):
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie?
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony?
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE:
6.2. Przywiezione przedmioty - CODZIENNEGO UŻYTKU:
6.3. Przywiezione przedmioty - OSOBISTE:
6.4. Przywiezione przedmioty - DOKUMENTY:
6.5. Przywiezione przedmioty - INNE:
7. Które z nich zachowały się do dziś?:
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?:
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?:
D. NOWE MIEJSCE
1. Dokąd Państwa przesiedlono?:
2. Co Państwu przydzielono?:
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?: brak danych
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?: brak danych
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
E. KONTAKTY Z UPA
1.1. Czy we wsi były kryjówki UPA?: brak odpowiedzi
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):?
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?: brak odpowiedzi
3.1 Miałem kontakt z UPA:
3.2 Byłem członkiem UPA: brak odpowiedzi
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie):
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?:
5. Czy był Pan/Pani więziony?:
F. INNE ZAGADNIENIA
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
4. Co w życiu było najważniejsze?:
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
G. UWAGI
1. Dodatkowe informacje:



 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [pliki do ankiety]
Ankieta українська
A. ОСНОВНІ ДАНІ
Б. ВІДОМОСТІ ПРО РОДИНУ І МІСЦЕВІСТЬ
В. ПЕРЕСЕЛЕННЯ
Г. НОВЕ МІСЦЕ
Д. КОНТАКТИ З УПA
Е. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Є. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
 
A. ОСНОВНІ ДАНІ
1. Дата анкетування: 29.01.2013 2. Номер анкети: 0388
3. Прізвище, ім’я, по-батькові: Назарович Катерина, з д. Тимо, дочка Семена та Анни з д. Іванюра

Сапєнєц, воєводство вармінсько-мазурське
Польща - Polska
4. Дата народження: 17.09.1931 5. Місце народження: Журавці.
Б. ВІДОМОСТІ ПРО РОДИНУ І МІСЦЕВІСТЬ
1.1. Місце проживання до переселення: Журавці.
1.2. Місце проживання до переселення:

Моє село було дуже гарне, велике село. 500 номерів [дворів] було.

Дуже добре пам’ятаю: була читальня, ми, діти, бігали; був гурт, який робив вистави. Ми, діти, завжди на вікна сідали, щоб не заважати дорослим. Сідали на парапет і дивилися виставу. [Ходили] на кожну виставу. Дуже гарно було!

Туди приїжджали гурти з сусідніх сіл, а відбувалося у нас, тому що дуже гарна читальня була, велика. Приїжджали з сусідніх сіл, було добре переживати це, весело було. Вистави були також драматичні, не лише з якоїсь нагоди або ювілею. Приїжджали з сусідніх сіл, наш гурток теж був.

Була також школа, я ходила. Вчилася по-різному. Почала ще перед війною, я була десь в другому класі, коли вона почалася. Пізніше прийшли «руські». В другому класі ми починали другу мову – польську, в першому – ні, було все українською. В другому класі почалася польська, так що я пізнала польські букви.

Прийшли «руські» – вже російська мова, уже [польської] не було. В школі почали вчити українську і російську мови.

Пізніше прийшли німці, і ми вчили німецьку. Так що, оскільки я пізнала ті [латинські] літери ще перед війною, мені легко було навчитися, коли ми вчили німецьку. Так що я три мови пізнала. За часів німців ми вчили німецьку, німці окупували вже...

Нас було троє. Найстарша сестра, вона вже померла, мешкала біля Бань Мазурських. Пізніше вони повернулися до рідного села. Вона там померла, і швагер там помер, там ще її донька мешкає, в Журавцях. А до того мешкала в Ґродзіску, згодом виїхали. І був ще мій середульший брат, в Соб’єхах мешкав, але помер вже. І він, і його жінка померла. Тільки син і донька мешкають в тому місці.

Батьки займалися рільництвом. Але тата забрали до Явожна...

Сусіди були доброзичливі, люди добре собі жили. Але пам’ятаю, з одного боку від нашої хати... Бо було так, що одразу за плотом стояла хата за хатою, а наша хата стояла так, що з однієї сторони була смуга поля, і з другої сторони також, так що ми мали трохи вільніше. Те поле зразу за плотом не було наше, належало людям, таким дальшим. То було їх поле, одразу за плотом, а наше було одразу за стодолою, мали ми там шматок, город був.

Ми добре жили, не забідно, середньо жили. Бо, так як я казала, були дідо з однієї сторони, то його зараховували до багатих, бо один син, ось Галі Крик тато, був війтом, дід вивчився, був десь на студіях і потім став війтом, тої Галі тато. А брати, можна рахувати, були середніми. Не було бідно так. Бо були і бідні люди в тім селі.

Коли «руські» увійшли в 1939-40 рр., спровадили вчителів з України, десь там з Росії, з України. Коли вже була війна і німці наступили, «руські» повинні були відступати, тоді всі ті вчительки... Залишилася лише одна вчителька. Вона не пішла за «руськими». А ті відступили і всі вчителі [з ними], бо німці наступили. В мене є знімок, на якому ця вчителька, Тетяна Шматуха, є.

Коли була війна, у нас були «руські». За селом якраз був кордон і там були німці, а тут у нас – росіяни. Пам’ятаю, що вночі це все почалося, вдосвіта. Почали стріляти. Я ще була мала, так боялася! Це було раненько, вдосвіта десь то нас збудило.

Пізніше ми повинні були відступити, виїхати, ціле наше село виїхало в поле, за таку гору… Ціле село! Бо кулі летіли через село, трохи падали і в селі. Може з 2-3 кілометри ми виїхали за село, в поле. Там ми кочували: ті вози, і коні, і корови, що там ще мали, ми тими возами як цигани… Не знаю, скільки днів ми там були.

Мій брат повернувся до села, бо там кури залишилися, певно свині якісь були. Корів і коней ми позабирали, і те, що на віз змогли забрати, що важливіше, а решту лишили. Тож мій старший брат бігав туди, щоб курам насипати їсти, щось там ще [зробити].

Не пам’ятаю скільки днів ми так кочували, як цигани в полі... А ті кулі свистіли у нас над головами. Бо з одного боку там були німці, а з іншого – росіяни, так що через нас ті кулі перелітали.

Кілька днів ми так кочували. Пізніше ми повернулися до села. Коли фронт відійшов трошки далі, то уже можна було повернутися.

Мого тата забрали до Явожна, брата забрали до Явожна. Отже нас було троє жінок. Був ще один (він пізніше одружився з моєю старшою сестрою). За німецьких часів він мабуть був у німецькому війську, а потім, коли війна, приїхав з якимось колегою, той колега десь в Лодзі мав родину, і вони обидва поїхали туди: тамтой до родини до Лодзі і той, що потім став моїм швагром. Через певний час він повернувся з тієї Лодзі додому. Приїхав, а його мама (тата в нього мабуть не було) з молодшими дітьми виїхала до України, їх вивезли.

Тож він приїхав, був... Коли нас вивозили [в 1947 році] нас було лише троє [жінок], адже тата і брата забрали поляки до Явожна, то він нам допомагав, бо він був сам. Помагав, і потім одружився з моєю сестрою, то було тоді, як ми вже сюди приїхали. Але добре, що бодай допоміг, адже він один чоловік був, бо як би ми були самі? Я була ще малою, то що сестра... Брата забрали, тата також забрали. Так от він допомагав, а пізніше одружився з моєю сестрою і вони почали жити в Ґродзіску.

[Чому арештували вашого батька, брата?] А вони просто забирали... От була облава, військо наїхало, поляки. Йшли селом, всюди заходили: на подвір’я, один до стодоли, другий до обори, до хати. Приходить один і несе в руці дві кулі, патрони, ніби він в нашій стодолі знайшов. І їх взяли. Не знаю, він міг і свої показати! І забрали тата...

Тато був у Явожні близько півроку. А брат десь він трохи працював у тому... Його використовували трохи, адже треба було перенести щось з одного села до другого. Він ще такий хлопець був, то вони... І одного разу він заснув в стодолі. А тут якраз облава війська. Приходять, – спав в стодолі... Вони вирішили, що він вночі працює, а вдень спить, і забрали [до Явожна]. І брата, і тата до Явожна. А нас лишилося троє...

А майбутній чоловік моєї сестри нам допомагав. Його родина раніше виїхала до Росії. Нас було троє жінок, коли нас вивозили, тому ми йому вдячні, що нам допомагав.

У нас у стодолі спав партизан, а військо це побачило. Може він сам пішов до стодоли і там заснув, може мама навіть про це не знали? Почали маму бити. Той каже: «Nie bijcie jej, bo ona nic nie winna!» [Не бийте її, бо вона ні в чому не винна!]. Каже: я сам зайшов, заснув, вона навіть не знала. Тому старшому сказав, щоб не били. Його також забрали до Явожна.

Тато був вже хворий в тому Явожні, якби не брат, він мабуть був би помер в тім Явожні, бо там будь-як давали їсти, вони [батько] повернулися схудлі. Але брат опікувався татом: сам не їв, віддавав своє татові. А ті молоді, то вони щось вивантажували... Машиною привозили якісь брукви, так молоді йшли вивантажувати, ховали собі за пазуху брукву чи щось. Трохи сам з’їв, а де міг, там татові допомагав.

Тато приїхав з того Явожна і одразу помер, десь за пару місяців, пожив трохи вдома і помер. Був жахливо худий. Не був здоровий. Брат допомагав татові, але оскільки той був хворий, то…

Моя сестра Марія була старша за мене на 6 років. Була з 1925 року. Якимось чином їй вдалося [врятуватися]. Вона така була законспірована...

Коли нас виселили до того Белжця, то ми кочували там як цигани, з тими возами, з тим всім. Вона була вдягнена як бабуся, так перевдягнулася, замоталася в хустку, щоб її не пізнали. Виглядала зовсім як бабуся. Перевдягнулася в такий одяг, десь мамин, того, хустку завернула на обличчя, тільки очі видно було. Намагалася не попадати на очі війську, яке там ходило.

Скільки ми там днів були на тій станції [залізничній], кочували як цигани? Декілька днів пройшло, поки прийшли вагони, щоб вивезти нас. Так от, вона не попадалася на очі. Як правило, в тих вагонах, де корови були, де коні, там вона була, щоб не налазити на то військо, бо то військові ходили поміж тими... Щоб не показуватися, і якось вдалося.

Нас, молодих, ще поскликали... Бо до села військові їздили зі станції грабувати по хатах, бо люди позалишали... І нас забрали. Як би ми їм там могли допомогти? Військо і діти, а ми ще були такі… Або старша, о, Зосі мама, хотіли забрати Зосю, бо вона була така як я. Але та не хотіла і Зосю лишила, мама поїхала, до тих Журавців. Люди трохи боялися... В селі було пусто, а в хатах могли бути партизани, міг бути який поранений, знаєте, як то є, приходили, кортоплю брали. Я, дівчинка, взагалі не допомагала [війську село грабувати], але вони нас брали як заручників, я так припускаю. Бо вони могли сподіватися, що там можуть партизани бути. Я там нічого [не робила], але забрали, і ще там когось [забрали]. Потім привезли назад. Там собі набрали картоплі, то військо, трохи того і тамтого. Так як думаю тепер, то забирали нас туди як заручників. Тоді я не знала навіщо. Військо забирало, а ми чекали...

Мого вуйка жінка походила неначебто з польської родини, її мама була українкою, але тато – поляком. І вона залишилася, її не чіпали, не повинні були вивозити. А там було таке подвір’я, така забудова, у тих стайнях десь там, десь нагорі тато пересиджував. Мама особливо не ховалася, вийшла на горище, щось неначе робила. Тому коли ввійшло військо, маму навіть не чіпали, бо щось робить там, неначе вона з цього дому.

Я взагалі не ховалася, бо та сказала, що я її молодша сестра. Отже, я ходила, не сиділа, не ховалася, мене не зачіпали. Siostra [сестра] і все. Так що, якось ми пересиділи. Мама і тато сховалися, а брат також... Ага, брата забрали до Явожна...


2. Вік на момент переселення: 16 3. Віросповідання: Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення: 5
5. Скільки осіб лишилося: Дві. Тата і брата забрали поляки до табору в Явожні. 6. Скільки осіб переселено: 5
7. Скільки осіб пропало безвісти:

Сестра [Марія] була в Німеччині на роботах, але повернулася, приїхала у відпустку, а тато її більше не пустив.

Пропав тата брат, який був у тюрмі у Львові (Галі Крик батько) [уроджена Тимо]. Парасі [Тимо] тато кудись пропав... Він був солтисом за німців [під час німецької окупації]. Потім, коли прийшли ті [совіти], то його забрали.

Іншій татів брат загинув на кордоні, коли хотів перейти [з совєтської території до німецької].

8. Скільки осіб іншої національності жило в селі:

По сусідству з нами, наступна хата, жив якийсь поляк, одружений на українці. Знаю, що кликали його Ґжесько, то ми, діти такі... А прізвище не пам’ятаю, Ґжесьо, Ґжесько був для дітей. То він був поляк.

А як вони з дружиною познайомились, не знаю. Замалі, мабуть, діти були, щоб тим цікавитися. А згодом кого можна було запитати? Може маму? Хоча я не знаю, чи мама була тим зацікавлена звідки він походив, як вони познайомилися, що вона українка, а він якийсь поляк?

9. Стан відносин з ними:

Загально в селі розмовляли українською. Ціле село було українське. Велике село і все українською. Була читальня, «Просвіта». Був такий файний вчитель, Хміль мав прізвище, досить патріотичний...

[Шматуха ще була мабуть така...] Шматуха – то уже було за «руських». Коли «руські» увійшли в 1940 році, в 1939 році то було, тоді вони спровадили вчителів з України, десь там з Росії, з України. Вона десь тут на знимці є, та вчителька... Бо всі вчителі повтікали, коли вже була війна і німці наступили, тоді «руські» повинні були відступати, тоді всі вчителі... Лише одна залишилася, вона не пішла за «руськими». «Руські» відступили і всі вчителі з ними, бо німці наступили, увійшли. В мене є знімок, на якому ця вчителька, Шматуха мала прізвище, Тетяна Шматуха.

10. Опишіть залишений Вами маєток:

Наше господарство було достатньо таке, таке, но таке середнє. Бо мій дід був багатий, тато був з багатої родини, мама також не з бідної. Так що жили досить добре.

У нас була стодола, стайня, все мали, хату побудували. Була досить нова, як собі пригадую, на комині було написано якого року була побудована, здається, в 1931 році.

Ми мали мабуть одного коня і 2-3 корови. Ми не бідно жили, в самий раз.

В. ПЕРЕСЕЛЕННЯ
1. Коли Вас вивезли? То був червень, не знаю, який день. Літо. 2. Коли Вас привезли? Їхали ми кілька днів, стояли по станціях...
3.1. Маршрут переїзду: Журавці – Белжець – Ґіжицько – Собєхи
3.2. Маршрут переїзду:

[Як ви запам’ятали день виселення? Як ви довідалися, що будуть вас переселяти?] Сусідні села вже вивозили, отже ми знали, що й нас будуть.

Коли людей везли до України – ми переховувались. Так, як я уже говорила: мій стрийко, мого тата брат, мав дружину неначе з такої змішаної родини, там батько був поляк, як були «руські» то їх навіть вивезли, мовляв, вони багачі, куркулі, аж в Сибірі були її батьки.

Бо то так було... Вже забрали Галі [Крик] тата, який був війтом [солтисом], в 1940 році, був у в’язниці. Брали таких багатших, не знаю яка там вина їхня була... І мій стрийко, Галі тата брат і мого тата брат, він мав передчуття, що його також заберуть, про це навіть десь говорили між собою, десь він таке почув, хтось йому доніс. І він хотів втекти, бо одразу недалеко був кордон, німці були уже за селом. Він хотів через цей кордон перейти. Не знаю, чи це хтось почув, чи хтось доніс, але він з другом йшов, через цей кордон переходив, а там вже чекали на нього. Хтось доніс...

Перед тим, як іти, вони чогось зайшли до якоїсь кнайпи, може попрощатися. Хтось, мабуть, підслухав, що цієї ночі вони будуть переходити. Так що їх на кордоні перестріляли, і він згинув. Так, неначе чекали їх там...

[Як ви запам’ятали день виселення?] Нам дали один віз, і ще ми мали коня з возом, і все, стільки ми могли взяти з собою.

З Журавців повезли нас до Белжця, на станцію. Там ми чекали кілька днів. Кочували як цигани на тій станції. [Військо] забирало тих молодших, навіть заміжніх жінок, бо їздили [військо] до села грабувати, за картоплею... Ми трохи боялися. Ми були в ролі заручників, бо ми їм там в нічому не допомагали, а вони уже самі ще картоплю з кіпців брали, вантажили на машину. Но а потім нас назад привезли. Я думаю, вони боялися, що їх можуть там партизани... А ми як... Через те, що ми є, то не будуть їх [партизани УПА] зачіпати.

[Як ви запам’ятали поїзд?] Були товарні вагони, мабуть по дві сім’ї до одного [вантажили], вони були такі великі. Но що ми там мали, трохи тих клунків...

Корови були також у вагонах. Коли ми затримувались на станціях, треба було їх напоїти, десь зупинилися, – ми носили воду з найближчої криниці. І для себе, і для тих корів.

Оскільки сусідські села вже вивозили, – ми готувалися. Мама сушили сухарі, уже шпарували [нагромаджували], щоб мати якусь їжу. Сушили хліб. Ми були трохи приготовані.

4. Чи Ви знали куди їдете?

Не знали. Везуть кудись, не знали, куди. Потім побачили ті води, ті озера... Люди! Здавалося, що то якесь море, що нас на якусь загибель... Ми такої великої води не бачили. О Боже! Страх був.

5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони?

Моя сестра Марія повернулася. Вони жили в Ґродзіску, потім повернулися до Журавців.

А я... Я якось акліматизувалася тут, якось мене туди не тягнуло. Я туди їздила декілька раз, але то уже не було те, що колись.

6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:

Якісь катехизми, молитовники, образи також ми забрали.

6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?:

Взяли якийсь посуд, обов’язково треба було взяти постіль. Корову перед переселенням ми продали, бо уже знали... Прийшли купці з польських сіл і ми продали. Ми знали, що не зможемо забрати, отже продали. Корову ми мабуть лише одну мали. Ми мали також коня.

6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?: ----------------
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?: ---------------
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?:

Оскільки сусідні села вже вивозили, то ми знали, і ми готувалися. Мама сушили якісь сухарі, інше, вже шпарували [нагромаджувала] мама, щоб мати якусь їжу. Сушили хліб. Ми про це знали і були трохи приготовані.

7. Які з них збереглися? -------------------
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею? ------------------
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли?

Книжки. Жалію дотепер... І знімки. Моя сестра була в Німеччині і мала багато знімок. Знімки ми також заховали, оскільки боялися, що будуть прискіпуватися. Ми їх не закопували, ми заховали їх під стріхою за дошками.

Пізніше ті [поляки], які стали жити в нашій хаті, вони мабуть скидали [солому] (бо хата була крита соломою) і знайшли. Згодом той Путковскі Владек [братанич; тіточний брат анкетованої] сказав, що знімки знайшли (він уже помер).

Було багато різних знімків: такі, що зроблені в Журавцях, і в читальні, і з Німеччини сестри… Владек кілька взяв собі, бо знав, а решту може спалили, може ще щось…

Г. НОВЕ МІСЦЕ
1. Куди Вас переселили?

Собєхи.

Люди в поїзді були сумні, дорослі то напевно. Але я ще така молода, то я так не відчувала цього. Їдемо, так їдемо. Знаю, що є мама, бабуся ще була...

Ми не знали, куди їдемо, куди нас везуть? Де то буде? Зі станції [в Ґіжицьку] я розглядала ті води [озеро] – в нас такого не було. Якась річка проплива, і стільки всього. А тут, коли побачили... Страх нас всіх здіймав, бо ми такої великої води не бачили раніше: вода скрізь, наче яке море.

В Ґіжицьку [на станції] ми трохи ще там кочували. Добре, що [був з нами] той майбутній мій швагер, пізніше одружився з моєю сестрою. Він поїхав, шукав десь місце… Бо можна було зі станції поїхати [хоча всі речі ще там залишалися] і здибати собі якесь місце.

Так він поїхав і знайшов в тих Собєхах. Вирішив, що раз там коні і корови є, мусить бути якесь господарство. Тут десь тата брат, мій вуйко, осів. В цій хаті замешкали. Але він був справжній господар, а там, но, хлівці були, але не було ні стодоли, нічого. Ми мешкали тут, але одночасно шукали в інших місцях. В лісі за Стренґєльком, геть далеко, була колонія, і він там став жити. А мій швагер то там в Собєхах знайшов і ми туди поїхали.

2. Які умови Вам надали?

Не знаю, як старшим, а молоді могли швидше призвичаїтись до того. Була стодола і були стайні. То було велике господарство, великий маєток. Була і стодола, і обори, і склад, великий господар там [раніше] мешкав.

Сусіди собі вже зайняли, що краще, а ми: була одна велика кімната і великий зал. Говорили [люди], ніби там була німецька церква і там щось відправляли. Був великий зал. Так що ми зайняли кімнату і великий зал. А пізніше швагер великий зал перегородив навпіл. Так що ми мали ще одну кімнату і з другої половини зробили кухню. Не знаю, хтось говорив, що там була якась німецька церква, не знаю, може яка секта, може якась інша релігія.

Землі ми отримали приблизно 10 га.

3. Яку картину Ви побачили на новому місці?

[Чи в тих кімнатах були якісь меблі, образи?] Нічого уже не було. Але по-сусідству ще були порожні [будинки], отже можна було собі щось [звідтам] привезти, якісь меблі.

Вікна і двері були. Піч була в кімнаті, а в тій великій залі не було ніякої печі. Пізніше швагер перегородив навпіл, в одній [частині] мусили поставити кухню, а в другій мабуть нічого не поставили, аж потім мій брат поставив піч для обігріву.

4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці? Влада не приїжджала до нас додому. Тато і брат повернулися з Явожна і все...

[Як ставилися до вас місцеві поляки, які приїхали туди дещо раніше?] Достатньо добрі були ті поляки. Ми жили на колонії, так що у нас не було близько сусідів.

Конфліктів на національному підґрунті не було.

[Вас, молоду дівчину, ніколи поляки не обзивали «ти украінко!»?] Ні, якось ні. У нас були забави, ми туди ходили, влаштовували танці, нас не обзивали.

5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?

Вперше до церкви ми поїхали до Вощеля [Хшанова]. Тільки ми дізналися, що там є церква, то відразу поїхали туди.

Ми їхали з Собєх до Ґіжицька, але не знаю як? Мабуть на якомусь автобусі. А з Ґіжицька ми їхали [поїздом] до Вощеля. Було весело. Їхало багато молоді. Мабуть то було ще в 1940-их роках.

Ми там вінчалися в 1956 році, або в 1955.

[Як ви добиралися до Хшанова, щоб повінчатися?] Ми мали машину, таку велику. [Дочка Марія підповідає, що добиралися на автобусі.]

Людина була переутомлена, бо то так далеко треба було їхати. Тяжко було так далеко їхати.

6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?

Спершу у мене народився хлопчик, потім двійнята і пізніше ще дві доні.

7. Ваші діти знають українську мову? Так.
7.1. Так - Де вивчили? Всі діти відразу вчили українську.
7.2. Ні - Чому? ------------------
8. Ваші онуки знають українську мову? Так.
8.1. Так - Де вивчили? Внуки теж вміють розмовляти українською... Я тут задумалася про Михайла, чи він знає? Мабуть знає.
8.2. Ні - Чому? ------------------
9. Чи є у Вас світлини нового місця? Ні.
Д. КОНТАКТИ З УПA
1.1. Чи в селі були криївки УПА? Так.
1.2. Чи в селі були криївки УПА?

[А ви не мусили ховатися під час тих всіх акцій, які поляки проводили?] Я не ховалася, навпаки, я ходила і ще закривала всіх. Чути постріли, чуємо, вже наступають, облава йде. То тих партизанів я мусила якось законспірувати, закрити партизанів в тих криївках де яка була. Я відважна була, що я того... Якби мене були зловили, то я не знаю…

Я мусила їх законспірувати... Була така [хата] по-сусідству, зараз за дорогою, з неї люди до України виїхали, їх дім був порожній, ціле господарство, і там ховались, мали спеціальну криївку. Вхід до неї був... Були дві стіни [показує: дві стіни поруч себе], від сторони стриху – були дошки, на всьому стриху, але ті дошки відсувалися і там можна було сховатися, трохи це місце [вхід] засмітили чим-небудь, так що нічого не видно було.

Коли всі йшли туди ховатися, я повинна була там закрити тими дошками, засмітити це місце, щоб не того... І там ховалися, коли облава ходила.

То й так я відважна була... Що не боялася! Якби мене піймали, я б може й не показала [криївку полякам], не знаю. Але тоді я була досить відважна. Я їх не боялась, я сварилася, «жандарм» казали на мене.

2. Яке Ваше ставлення до УПА? Позитивне.
3.1 Я контактував з УПА: Так.

Я була молода. Дуже позитивно згадую. Приходили до нас вечорами, так що я добре згадую ті часи. Може тому що я була ще малолітня, то не дуже боялася, батьки були… Не мала чого особливо боятися.

Від війська і крадіжок [упівці] не допомагали.

Згадую ті часи якнайкраще, для мене це було добре, весело було. Як я уже говорила, моя сестра була зв’язковою, багато молоді до нас приходило, сходилися у нас. Я то добре згадую.

[УПА] була потрібна. Це очевидно, що хотіли мати свою державу і свої права, а не лише бути увесь час під окупацією.

3.2 Я був у складі УПА: Ні.
3.3 Я допомагав/сприяв УПА (добровільно):

[Чи ви носили штафети для УПА?] Якось один раз з колегою... Один раз ми носили. То було друге, чи аж третє від нас село. Ну що там, такі малі дівчата. Ми тоді занесли. Більше не ходили. Знаю, що то було єдиний раз: чи не було кому [і нас попросили]? Нас дві дівчині, то було третє від нас село, я там ніколи навіть не була. Ми зайшли, розшукали тих, до кого ми мали занести. Це був єдиний раз, коли ми штафету несли. Село називалося Вербиця.

Партизани приходили до нас додому. Я була замолода, щоб переживати, боятися. Я так думаю. Знаю, приходили, не раз ціла хата їх була.

Ми їм давали їсти, там того...

3.4 Хтось з моєї родини був у складі УПА:

Моя сестра Марія була зв’язковою, повинна була переносити штафети, якщо була така потреба, ті, ґрипси, як то вони називали. Вона була старша за мене на 6 років.

Брат був малолітнім, якщо щось треба було, його кликали.

4. Чи мали Ви зброю у період перед переселенням? Ні.
5. Чи перебували Ви під арештом? Ні.
Е. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
1. Звичаї втраченої батьківщини:

Ходила до церкви. Перше святе причастя було урочисте. То мабуть я першою була [у нового священника на Першому причасті]... Священник прибув молодий, дуже турбувався про те, щоб все було по-українськи. Пам’ятаю, ми були в білих одежах, коли приступали до Першого святого причастя. Такий був добрий священник. Бо ті старші так не [дотримувались] того, такі вони були трохи зрусифіковані. А цього священника дали до нас, до Журавців.

Коли я йшла до Першого причастя, всі повинні були мати білий одяг. Пам’ятаю, як шили мені ту суконку...

Ми ходили на научку [навчання] до того священника, він добре провадив тих дітей.

[Різдво]

У нас ялинки як такої не було, приносили дідуха, сніп до хати. На Різдво до хати приносили також солому, то була забава для дітей! Для дітей то було дуже добре, весело.

Колядувати ходили, діти, пізніше молодь, ходили по хатах колядувати. Було добре... Не знаю, може я була ще замолода, але мені було добре: були батьки, веселе життя.

Була церква велика в нас. Колядники починали ходити на другий день [свят]. І дорослі, і навіть діти ходили колядувати по хатах.

На Щедрівку я ходила щедрувати. Ми зібралися, кілька дівчат, і ходили під вікнами щедрувати на Щедрий вечір. Нам щось давали за це, здається. Може якусь булку, щось таке. Не пам’ятаю. За гроші ми мабуть не ходили, але пам’ятаю, що ходили дівчата та хлопці так під вікно щедрувати.

[Чи суттєво відрізняється Святвечір сьогоднішній від тодішнього?] Подібно підготовляємо, подібно [як колись]. Так само. На Вилию [Святвечір] обов’язково була кутя, був грибний суп, так як й тепер.

[А не бракує вам дідуха, того сіна, соломи в хаті?] Коли була малою, то нам дітям це подобалося, принесли і ми гарцювали по соломі. Но а тепер то ми уже звикли до того, що є. Поки жив тато, то ми ще заносили, заносили солому на Святчечір, поки ще діти були малі...

[Йордан]

Часом воду святили на місці, в балії, але ходили також, пригадую собі, на річку і святили воду там.

[Через Журавці пропливала якась річка?] Трохи дальше, Солокія пропливала.

Тато ходив, завжди з кропилом, брав воду і кропив по будинках, оборах, так пам’ятаю.

[Була традиція, що кожен член сім’ї мав напитися цієї води на здоров’я?] Так, ми пили свячену воду.

[Великдень]

Пам’ятаю, рано-вранці, на Великдень, йшли з пасками, також діти. [Nazarowicz Katarzyna – 10-початок – додано два речення] Мама не хотіли брати дітей, щоб так рано їх не будити. Я сама вставала, не йшлося про те, щоб слухати відправу, а тільки ті паски [розглядати].

Було так, що паски, кошики, ставили довкола церкви. Таким колом, як вінок, стояли кошики, вишиванками понакривані. Ми, діти, бігали, розглядали, котра має гарнішу вишиванку. Пам’ятаю, ой... Діти лише з цієї причини бігли до церкви, щоб подивитися.

А коли посвятили, тоді наввипередки, хто скоріше буде вдома, бігом! Але я не знаю, чому ті люди бігли? Всі бігли, хто тільки міг, з тим кошиком, вхопив – і додому.

Кошики бували також великі, ой, які великі! А наш був такий, що його можна було накрити: о, так во... [показє – накривкою з двох половинок]. Вишиваним рушником накривали і так [несли].

Несли паски і в коробках, таких, з яких колись сіяли збіжжя, і в такій великій коробці несли паски святити.

У Великодню п’ятницю мабуть не дзвонили дзвонами, тільки калатки мали. Для цього були призначені хлопці, які йшли і калатали тими... Таке щось спеціальне було [калатало]. У Велику п’ятницю...

[Чи на другий день свят ви мали таку традицію, що...] Була традиція у нас. Ставили великі, високі гойдалки, на вигоні (як у нас називали), така була висока-висока, поставили і завжди молодь пополудні йшла, бо зранку треба було [іти] до церкви, а пополудні – то як на літаках. Пам’ятаю, було дуже багато дітей і молодих людей. Біля нас була площа (там, де тато мешкав), там завжди ставили ті гойдалки, високі. Молодь сходилася з усього села, а ми діти ...завелика та гойдалка була, щоб розрушати її.

[А була на Великдень традиція обливатися водою?] Так, обливалися, пам’ятаю... Хлопці обливали дівчат, а ті тікали.

[А може в селі відбувалися відпусти, були свята парафіальні?] Були в нас на Чесного Хреста. Приїжджали з крамом, з тим всім, з крамницями, розставляли їх біля церкви. Для нас, дітей, то була радість, тільки щоб гроші були що-небудь купити. Я ще була мала, але пам’ятаю це.

[Чи у вас вдома були спільні молитви? Чи ви молилися всі разом, нп. до обіду?] Я не знаю, у нас мабуть... Якось такого не пам’ятаю. Пам’ятаю натомість, що коли був Святвечір, тоді всі молилися перед вечерею, але кожного дня спільної молитви не було, кожен молився окремо. Не було того звичаю, тільки на свята: великодні, чи різдв’яні, тоді була спільна молитва.

[В хаті було спеціальне місце для молитви?] Ні. В хаті були образи, ми ставали на коліна і молилися. Не було достатньо місця, щоб створити [окреме місце для молитви]. Була одна кімната. Наприклад, у мого діда була велика одна хата і менша, така літня кухня. А у нас що там – була одна хата. Але, слава Богу, в селі було весело.

Найбільше згадую читальню, були різні виступи, був свій гурток, були вистави, драматичні і інші, приїжджали гуртки з інших сіл до нас. Ми, як діти, то обов’язково... В мене були подружки, то ми мусили бути на кожній [виставі]. А щоб не займати місця дорослим на лавках, сідали на парапеті. Ми не заважали дорослим. Але кожну виставу повинні були побачити! Хіба що якісь були не дозволені дітям.

[Ігри]

Переважно, пам’ятаю, весело було у великодні свята, коли ставили гойдалку. Молодь сходилася, співала, а нам, дітям, теж було весело, бо ми там бігали.

А потім, коли я трохи старшою стала, то настали часи не дуже веселі.

[У вас, дівчаток, які ще розваги були?] Гралися в ігри з подружками зі школи.

Коли я приходила з мамою до кравчині, бо мамі треба було щось пошити, то вона обов’язково мусила мені дати шматочки тканини, і тоді вдома я робила ляльок. Хтось зробив мені плетену з лози колисочку, таку маленьку, я повісила її на шнурках на шухляді від столу, клала туди ляльочок.

Ще вдома був кіт. Як була акція «Вісла» [в 1947 р.] я його мабуть не забрала з собою. Ляльок також ні, бо я вже, напевно, з цього виросла.

[Обов’язки]

Сестра і брат вже ходили в поле, мене переважно лишали вдома, коли йшли в поле. Треба було вибілювати полотно, коли воно висихало. То були такі смуги [полотна], кілька метрів, може чотири метри завдовжки, коли висохло, треба було їх намочити, налили мені в якусь балію води... Отже, треба було намочити, потім скласти так-во [показує], намочити в балії, а потім знов розтягнути, щоб воно висохло. В такий спосіб вибілювали полотна. То був мій обов’язок.

А ще були малі гусята. Треба було прослідкувати за ними, щоб вони мали воду для пиття. [Гусенята] робили збитки, бо ті гуси були малі, повлазили на те полотно, сідали, випорожнювались на полотно, як то гусенята.

Це такі були мої обов’язки: вибілювала полотно, доглядала – коли висохне, то мала зібрати його, заново намочити, потім розстелити. Но й гусенята. Щоб де не вилізли шпариною і не наробили людям якоїсь шкоди, бо зараз за плотом було чуже господарство.

2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?

Я туди їздила декілька разів, але то уже не було таким, як колись. Наша хата ще стояла, може досі стоїть. Зараз вони там поставили двоповерховий дім, але не на тім місці, а прямо поруч. То я навіть не знаю, чи стару [хату] вже розібрали? [Дочка підказує]: Розібрали, але довго стояла.

[Село дуже змінилося?] Певно, що змінилося, і стало не так, як було. Поставили муровані двоповерхові хати, не знаю, для чого? Мені здається, що не потрібно аж стільки місця.

3. Чому ви не виїхали в Україну?

Тому що... Було так, що татова братова походила неначе з польської родини, її батьків в 1940 році вивезли на Сибір, бо були, но, куркулями. Тих, які мали трохи краще від інших, то на Сибір вивозили. А вона залишилася, бо брат тата одружився з нею. Галі [Крик] тато (він був братом мого тата) був війтом [солтисом] і «руські», коли прийшли з Росії, одразу запихали всіх до в’язниці.

Так що забрали Галиного тата і помер у в’язниці. Він не міг витримати, бо там так понапихали... Коли один повернувся з тієї в’язниці, розповідав, що там вони були як оселедці напхані. Було так тісно, що не те, що лягти, навіть сісти не було місця, так розповідав. Тато Галі був вчений пан, він не звик до таких умов, і помер десь у в’язниці. Це було у Львові.

4. Що в житті було головне? ---------------
5. Чому Вас переселили?

Я думаю, що не могли справитися з партизанами [УПА], тому спеціально вивезли, щоб ті не мали до кого звернутися, бідолашні, в лісі, де вони могли... Коли нас не стало, не було як отримати їжу, ані нічого. Через це нас вивезли, бо не могли їх [напряму] знищити. А коли нас вивезли, то тоді уже був кінець, бо як вони могли прохарчуватися?

Є. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
1. Інше:

[Чи українці в Польщі збережуть себе, чи ополячаться?] Я вважаю, що наша нація повинна втриматися. Ніхто нам не забороняє [українського], хіба що самі люди, хіба що хтось не хоче. А так, ніхто не забороняє, щоб ми були українцями.

[Заповіт наступним поколінням українців]

Бажаю, щоб не забували про своє, своєї мови, щоб знали, ким вони є, не переходили на чуже. Повинні триматися своєї мови, своєї нації.

[Покладаєте надію на молоде покоління, що воно хоча б частково збереже своє коріння?] Як дивлюсь на своїх [дітей], то мали б...

[Чи маєте жаль до організаторів акції «Вісла»?] Це мене якось вже не напружує. Спочатку може й був жаль, людина мала своє, свої володіння, було рідне село, церква, все. Початково було трохи тяжко. А тепер знаю уже, що ніхто нас не змушує переходити на польське чи ще щось. Якесь право трохи маємо.

Молоді люди, можливо, швидше призвичаїлись до цього, пішли вони поміж... Старшим мабуть було важче.

[А ви тоді була молода...] Так. Скоро я познайомилися зі своїми людьми [українцями я акції «Вісла»], які були з різних сторін. Молоді люди швидше адаптуються. Тепер то важко було б...

[Акція «Вісла» закінчилася для поляків успіхом?] Що хотіли, те й зробили.

[Вас вивезли, щоб вас ополячити. Чи це вдалося?] Но ні, не вдалося. Вони то мабуть задумали, мали такі наміри, хотіли це зробити, але наші люди не далися, трималися свого.


Анкету записали Маруся Хомин і Андрій Крик. Мовна обробка Катерини Бедричук. Підготував для випуску Роман Крик

 
do góry ↑
[ankieta w j.polskim] [ankieta українська] [ankieta english]
[fotografie do ankiety] [pliki do ankiety]
Ankieta english
A. MAIN DETAILS
B. FAMILY & LOCATION DETAILS
C. RESETTLEMENT
D. THE NEW PLACE
E. CONTACTS WITH UPA
F. ADDITIONAL INFORMATION
G. INFORMATION
 
A. MAIN DETAILS
1. Application Date: 12.09.2019 2. Application Reference Number:
3. Surname, Name, Paternal Name: brak


4. Date of Birth: 12.09.1909 5. Place of Birth:
B. FAMILY & LOCATION DETAILS
1.1. Place of Residence before deportation:
1.2. Place of Residence before deportation (information):
2. Age at time of deportation: 3. Religion: dark
4. Number of family members at the time of deportation/ resettlement:
5. Number of family members left: 6. Number of family members deported:
7. Of which went missing:
8. Number of people of different nationalities resident in the village? 9. Inter-ethnic relations could be considered?
10. List your lost assets/property:
C. RESETTLEMENT
1. When were you deported? 2. When did you arrive?
3.1. Deportation Itinerary:
3.2. Deportation Itinerary (information):
4. Did you know where you were being deported to?
5. Have any of your relatives returned to your homeland?
6.1. What personal items did you take with you - Religious:
6.2. What personal items did you take with you - Household objects:
6.3. What personal items did you take with you - Personal belongings:
6.4. What personal items did you take with you - Documents:
6.5. What personal items did you take with you - Other:
7. Of these items, what is left?
8. Would you be prepared to donate these (in whole, or in part) to the museum?
9. Did you hide any of the items that you brought with you?
D. THE NEW PLACE
1. Where did they deport you to?
2. What amenities were you granted?
3. What did you see when you arrived at your new place of settlement?
4. Did you encounter any persecution?
5. Where & when did you start going to church?
6. How did your children fare?
7. Do your children know Ukrainian?
7.1. Yes - Where did they learn it?
7.2. No - Why?
8. Do your grandchildren know Ukrainian?
8.1. Yes - Where did they learn it?
8.2. No - Why?
9. Do you have photos of your new place of settlement/residence?
E. CONTACTS WITH UPA
1.1. Were there UPA bunkers in the village?
1.2. Were there UPA bunkers in the village (information)?
2. What is your view of UPA?
3.1 I contacted UPA:
3.2 I was part of UPA:
3.3 I helped/facilitated UPA (voluntarily):
3.4 Were any of your family in UPA?
4. Did you ever hold firearms before the period that you were deported?
5. Were you ever arrested?
F. ADDITIONAL INFORMATION
1. Lost customs/traditions of your homeland:
2. Have you visited your homeland?
3. Why did you not choose to live in Ukraine?
4. What was your priority in life?
5. Why were you deported/resettled?
G. INFORMATION
1. Information

 
do góry ↑
Fotografie
„Kliknij” na miniaturke by zobaczyc zdjęcia w galerii.


Na tę chwilę brak jest w bazie zdjęć
powiązanych z niniejszą ankietą.

 
do góry ↑
Wspomnienia


Na tę chwilę brak jest w naszej bazie wspomnień osoby, której ankieta dotyczy.

 
do góry ↑
Pliki


Na tę chwilę brak jest w bazie plików (filmowych, dźwiekowych, itp.)
powiązanych z niniejszą ankietą.

 
do góry ↑
VIDEO


Na tę chwilę brak jest w bazie plików (filmowych, dźwiekowych, itp.)
powiązanych z niniejszą ankietą.

„Człowiek pozbawiony korzeni, staje się tułaczem...”
„Людина, яку позбавили коренів стає світовим вигнанцем...”
„A person, who has had their roots taken away, becomes a banished exile...”

Home   |   FUNDACJIA   |   PROJEKTY   |   Z ŻYCIA FUNDACJI   |   PUBLICYSTYKA   |   NOWOŚCI   |   WSPARCIE   |   KONTAKT
Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2019

stat4u

Liczba odwiedzin:
Число заходжень:
961 320
Dziś:
Днесь:
167