"Українець у Польщі"

Володимир Марчак

Володимир Марчак народився у березні 1922-го року в селі Пакошівці, за 12 км на північний захід від міста Сянока (територія теперішньої Польщі). Батько був українцем, мама — полькою і згідно з колишнім австрійським законом та за усталеною в Галичині традицією, народжені у змішаному подружжі хлопці приймали національність батька, а дівчата — матері. П'ять синів у сім’ї Марчаків виросли свідомими українцями, два з яких загинули в УПА. Коли Володимиру виповнилося 6 років, помер батько. Після його смерті мати-полька продовжувала виховувати своїх дітей греко-католиками і в українському дусі. З шести років пішов до сільської школи. Школа стала для малого Влодка всім і проведений у ній час згадує, як найприємніший у житті. Закінчивши 1935-му році з дуже добрими оцінками п'ятикласну сільську школу (тоді у першому, другому і третьому класі вчилися по одному року, а в четвертому і п'ятому — по два), вчителька порадила, щоби дальше йшов до гімназії і почала його до цього спеціально підготовляти. Екзамени до чоловічої гімназії склав на відмінно. Але, щоби стати гімназистом, перед мамою була поставлена вимога: перенести метрику з Церкви до Костели, що означало перейти на польську національність. Мати-полька відмовилася це зробити, і хлопчик замість того, щоби вчитися у гічназії, мусив пасти корови. У травні 1941-го року німці мобілізували дев'ятнадцятирічного Володимира Марчака з двокінною підводою до Сянока. Звідси ще 40 таким підводам було дано розпорядження разом з нічецькою армією прямувати до східного кордону. 22 червня армія перетнула кордон, і почався наступ на територію, яка була під радянською окупацією. Підвода п. Марчака рухалася за фронтом і везла телефонний кабель. Так з червня і до листопада він дійшов до м. Харкова. У грудні його відпустили і він повернувся до рідного села. У лютому 1945-го року Пакошівку зайняла Червона Армія. Незабаром п. Марчака було арештовано як українського націоналіста, а у квітні його з іншими ув'язненими відправили у концтабір в глибині кавказьких гір в околиці станції Алагір. Тут він працював на залізорудній шахті. Вкінці 1947-го року п. Марчака з частиною в'язнів перевезли до м. Ростова-на-Дону. А у 1950-му році був відпущений додому. Там працював обліковцем газу і займався домашнім господарством. У 1953 році його знову арештувало польське УБ (Уряд Безпеки), звинувативши у допомозі і переховуванні українських підпільників, що пересувалися територією Польщі. У тюрмі відсидів З роки і в 1956-му році вийшов на волю. Далі займався господарством. Одночасно брав участь у відновленні сяноцької української православної церкви, при якій виконував функцію дяка, а також став активним діячем Українського Суспільно-Культурного Товариства (УСКТ). Починаючи з 1941-го року займався самоосвітою і постійно занотовував пригоди свого життя. Згодом написав цілу низку цікавих книжок, які надруковано польською і українською мовами і які видавалися у Польщі і Україні. Незважаючи на поважний вік (89 років у 2011 р.), Володимир Марчак майже кожного року випускає нову книжку. Перша з них — «Ukrainiec w Polsce — Było takie życie — Byli tacy ludzie» видана у 1992 p., остання, п'ятнадцята — («Drogami moich przemilczeń» у 2011 р. З них чотири книжки в Польщі у м. Сяноку були надруковані українською: «Українець у Польщі», І, II і III частини, Львів — Сянок, 2006, ст. 576; «Сповідь без гріха», Сянок, 2006, ст. 357; «Інформаційний альбом до повного видання книжки «Українець у Польщі» (у трьох частинах), Сянок, 2007, ст. 153; «З далекої Криниці, Калуша, Улюча і Ропенки зустрілась наша доля в Сяноці...», Сянок, 2009, ст. 190. У 2005-му році вийшла перша частина «Українця у Польщі» у м. Львові українською мовою. Окрім того польською мовою вийшли ще такі книжки: «Ukrainiec w Polsce — Dole i niedole w PRL-u», Sanok, 1993. «Moje spotkanie z Prawosławiem», Sanok, 1997. «Ukrainiec w Polsce — zachować od zapomnienia», Sanok, 1998. (Ukrainiec w Polsce — (pełne wydanie)», Sanok, 2000. (Ukrainiec z Polski — podróżuje», Sanok, 2002. (Parafia Prawosławna w Sanoku. Dusza śpiewa Sanok», 2006. «Czy to koniec? Ukraińca w Polsce?», Sanok. 2010. (Folklor wioski Pakoszowka w zwyczajach, powiedzonkach i humorze». Мирон КАССАРАБА, Львів