Home FUNDACJA PROJEKTY Z ŻYCIA FUNDACJI PUBLICYSTYKA NOWOŚCI WSPARCIE KONTAKT
PUBLICYSTYKA
cień
Wersja: PL UA EN
Publicystyka - Zdaniem Historyków i Publicystów
cień
W tej części zamieszczamy, naszym zdaniem, najlepsze i najbardziej obiektywne prace historyków i publicystów na temat historii i dnia dzisiejszego Ukraińców w Polsce.
[wersja w j.polskim] [wersja українська] [wersja english] [video] [fotografie] [pliki]
Data artykułu: 2019-09-03
WERSJA W J.POLSKIM

"Nie damy się!"

O początkach zorganizowanego ukraińskiego życia na ziemi węgorzewskiej i giżyckiej w 1947 roku.
Wspomnienie Jana Pawłyka (ukr)
Jan Pawłyk
Opracowała Jarosława Kobyłko. Pierwsza publikacja: "Nasze Słowo № 28/2010. Autor wspomnień: Jan Pawłyk, zmarł w 2013 r. przeżywszy 89 lat.
WERSJA W J.UKRAIŃSKIM
do góry ↑

«Не дамось!»

Початки організованого українського життя на Венгожевщині – Ґіжиччині в 1947 році
Спогад Івана Павлика
Іван Павлик
Зібрала Ярослава Кобилко. Перша публікація: «Наше слово» № 28/2010. Автор спогаду – Іван Павлик, помер у 2013 році, проживши 89 років.

Я вже на схилі віку. Нещодавно мені минуло 85 років. Тепер проживаю в селі Седлиськах біля Ґіжицька. Біографія моя багата на різні події, факти, дати. Чимало довелося пережити, чимало вдалось здійснити... Публікував я свої спогади, статті, написав навіть книжку про своє рідне село «Заліська Воля: люди і доля». Був я поручником в УПА, а після виселення на Мазури в 1947 році, активно організовував українське життя на тих теренах.

Сьогодні щиро прагну розповісти про те, що мало відоме: можливо комусь не відоме взагалі, але в моєму розумінні – дуже істотне. Без нашого минулого неможливо повністю зрозуміти те, що маємо тепер. […]

Якби сьогодні запитати молодого громадського лідера, чи знає він, котрий рік треба вважати за початок об'єднання українців на Мазурській землі, певно назвав би він 1950-ті роки та згадав би УСКТ. Так, це правда, але не зовсім...

Організоване життя української громади

Організоване життя української громади в околицях Венгожева та Ґіжицька почалось вже в 1947 році. Це, на мій погляд, важлива справа і я щиро прагну, щоб наша молодь, представники нашої громади в Польщі та українці в діаспорі добре знали про цей факт.

Хочу написати про це бодай коротко, тому що був я учасником та свідком отих вагомих подій. Навіть більше: мені довелося бути також ініціатором, організатором та духовним натхненником.

«Не дамось»

Перша організація українців на Венгожевщині мала назву «Не дамось». Я її заснував в Будрах наприкінці червня 1947 року. Це була тайна організація. Назву «Не дамось» започаткував Микола Баб'як, який перед виселенням був дяком в моєму селі – Заліській Волі. Пізніше, після виселення, був він дяком в Банях Мазурських.

Тоді, коли повставала наша організація «Не дамось», я був дуже молодий – мені було лише 23 роки. Ми (я та мої однодумці) проводили таємні зустрічі, де йшлося про важливі національні та організаційні справи. Перші збори відбулися в Будрах на місцевому цвинтарі. Першим Головою «Не дамось» став Михайло Гнап.

Минув місяць і я пішов до Бань Мазурських, де зустрівся з односельчанином Михайлом Іляшем. На зустрічі були також Василь Галушка та Петро Логін. Тоді відбулася нарада: ми дискутували про те, що нам робити, щоб наш народ не пропав на чужій землі.

Вже в липні 1947 року організували ми гурток «Не дамось» в Банях Мазурських. Головою того гуртка став Василь Галушка, заступником – Петро Логін, а членом правління – Михайло Артимович.

Протоколістів у нас не було, тому що всі наші розмови були абсолютно таємними. Активістами були люди вибрані: потрібна була певність, що нашої справи не зрадять. Не було легко – служба безпеки ходила за нами по п'ятах.

Ясна річ: уже в 1947 р. в Банях Мазурських та в Будрах відбувалося навчання української мови. Відбувалось воно по хатах, а точніше – щоразу в іншій хаті. Групи дітей на уроках були невеликими: 4-5 учнів. Я, Іван Павлик, був їх першим учителем. Рідної мови навчав я там протягом двох років.

А в різних місцевостях нашого регіону поставали тоді гарні хори.

Якою була головна мета діяльності нашого «Не дамось»?

У центрі нашої уваги була людина. Ми, організатори й активісти, намагалися гуртувати людей, додавали їм відваги, щоб вони не боялися говорити, співати й молитися рідною мовою. Зауважмо, що в 1947 році, після виселення, українці були сильно налякані, закриті в собі – а це не сприяло інтеграції в українському середовищі. «Не дамось» подавало руку нашим родинам в цей важкий час ...

А час насравді був дуже складним. В 1947-48 рр. усі українці на Мазурській землі, які жили в зоні 10 км від кордону, підлягали комендантський годині. Від заходу до сходу сонця не можна було нікуди виходити, зустрічатися... Польські прикордонники, як вже когось з наших людей в цей час зловили – нікому не дарували, обов'язково сильно били.

Підсумуймо. Гуртки «Не дамось» у 1947-56 рр. на Мазурській землі:

* Будри (Голова – Михайло Гнап)

* Бані Мазурські (Голова – Василь Галушка)

* Венгожево (Голова – Андрій Мацієвич)

* Кути (Голова – Данило Назарович)

* Мазухівка (Голова – Йосип Левицький)

* Чарнівка (Голова – Іван Думка)

* Орлово (Голова – Василь Гій)

* Позездже (Голова – Володимир Лис)

* Хшаново (Голова – Петро Коваль)

Отець Ріпецький

Активності українців на Мазурській землі послідовно сприяв о. Мирослав Ріпецький. Крім чудового виконання пастирських обов'язків, він помагав людям не тільки в релігійних справах (про що всі знаємо), але й рішуче гуртував українців, надихав до громадської діяльності та активності на благо Батьківщини. Без отця Ріпецького багато громадських справ стали б просто неможливими.

Коли я бачив, як наше велике спільне діло відважно йде вперед, я щиро радів, набирав сили до дальшої праці.

Назва

Назва «Не дамось» мала сильний зміст, відповідала нашим бажанням, національним пріоритетам. Вона містила в собі сильний наказ. Назва сподобалася. Ідея «Не дамось» виникла далеко від Рідних земель, в околицях Венгожева та Ґіжицька, але звідси пішла на всю Польщу.

В другій половині 1950-х років в нашому регіоні діяли два гуртки УСКТ: у Мазухівці та Чарнівці. На початку 1970-х років громадська праця у східній частині Ольштинщини зрушила з місця. В регіоні Ґіжицька діяло вже 15 гуртків УСКТ.

Але це – вже інша історія...

WERSJA W J.ANGIELSKIM
do góry ↑

 
do góry ↑
VIDEO


Na tę chwilę brak jest w bazie video do danego artykułu.

 
do góry ↑
Fotografie
„Kliknij” na miniaturke by zobaczyc zdjęcia w galerii.



 
do góry ↑
Pliki


Na tę chwilę brak jest w bazie plików powiązanych z niniejszym artykułem.





















„Człowiek pozbawiony korzeni, staje się tułaczem...”
„Людина, яку позбавили коренів стає світовим вигнанцем...”
„A person, who has had their roots taken away, becomes a banished exile...”

Home   |   FUNDACJIA   |   PROJEKTY   |   Z ŻYCIA FUNDACJI   |   PUBLICYSTYKA   |   NOWOŚCI   |   WSPARCIE   |   KONTAKT
Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2019

stat4u

Liczba odwiedzin:
Число заходжень:
953 762
Dziś:
Днесь:
214