3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony):
W 1944 roku po krótkim przeszkoleniu zostałem wcielony do Armii Czerwonej. Brałem udział w wyzwalaniu Warszawy i innych miast na terenie Polski. W kwietniu 1945 roku znalazłem się 22 kilometry od Berlina i w potyczce z wojskami niemieckimi zostałem ranny w nogę i w rękę. Do dzisiaj nie mogę zrozumieć tego zdarzenia. Na polu bitwy odnaleźli mnie żołnierze niemieccy, odpięli mi pas, opatrzyli, nakryli dwoma płaszczami wojskowymi i odeszli. Dzięki temu przeżyłem. Nad ranem ruszyło natarcie radzieckie i znalazłem się wśród swoich.
Przywieziono mnie najpierw do szpitala w Gliwicach, potem były Katowice, Przemyśl, Lwów, Rostów. I tak trafiłem do sanatorium w okolicach Baku, gdzie przebywałem do 28.10.1945.
Gdy wracałem z sanatorium, mając darmowy bilet, postanowiłem odwiedzić Moskwę, Kijów, Lwów. Będąc w Ukrainie dokładnie przyjrzałem się warunkom życia ludności i wtedy zrozumiałem, że nie chciałbym tam mieszkać ze względu na panującą tam biedę.
Do domu dotarłem zimą 1946, ku wielkiej radości rodziny i sąsiadów. Witano mnie jak bohatera. Wiosną moją rodzinę i rodziców przymusowo wywieziono do Ukrainy, ja na okres wywózki schroniłem się w innej wiosce i dzięki temu uniknąłem deportacji. Potem zamieszkałem u cioci Paraskiewii Wiśki, byłem u niej aż do 5 maja 1947 roku. Wówczas, idąc do dziewczyny, zostałem aresztowany przez Wojsko Polskie.
Zarzucono mi współpracę z UPA. Więziono mnie najpierw w Cieszanowie, potem w Lubaczowie, Przeworsku, Warszawie, Krakowie. Najdłużej siedziałem w COP w Jaworznie. Panowały tam bardzo ciężkie warunki, znęcano się nad nami w czasie przesłuchań w sposób psychiczny i fizyczny. Jedzenia dawano nam bardzo mało, dzięki paczkom cioci z Zabrostu nie zachorowałem. Dużym utrudnieniem codziennego życia były mrozy.
Gdy mi nie udowodniono współpracy z UPA, w kwietniu 1948 roku zostałem zwolniony, wręczono mi dokumenty i bilet. Po 6 dniach znalazłem się u cioci w Zabroście.
W swoim burzliwym życiu przeżyłem także ciekawe wydarzenie. W styczniu 1945, gdy wyzwoliliśmy Warszawę, witano nas jak bohaterów – były wiwaty, okrzyki radości, których nam nie szczędziła ludność cywilna. Gdy zaaresztowano mnie w 1947, idąc skuty w kajdankach z innymi więźniami przez ulice Warszawy w asyście żołnierzy, ktoś z ludzi nagle krzyknął, że to banderowcy. Wtedy posypał się na nas grad kamieni i cegieł. Wtedy przemknęła mi taka myśl: wczoraj byłem tu bohaterem, dzisiaj jestem zbrodniarzem.
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie?
Tak.
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony?
Nikt.
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE:
Obrazy, książeczka do nabożeństwa (przywiozła ciocia Wiśka).
Wymienione w pkt C-7. Część jest w muzeum w Węgorzewie.
6.5. Przywiezione przedmioty - INNE:
Koń, krowa, pług, brony, garnki i inne (przywiozła ciocia).
7. Które z nich zachowały się do dziś?:
Schulzeugnis [świadectwo szkolne] z 1941 roku; zaświadczenie o przyznaniu świadczeń specjalnych dla byłych więźniów COP w Jaworznie; orzeczenie lekarskie z Kisłowodska z 26.07.1945 w jęz. rosyjskim; radziecka książeczka wojskowa z 17.08.1944; tymczasowy dowód tożsamości oraz zdjęcie szkolne z 1936 roku.
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?:
Jak wyżej przedstawione, nagranie i zdjęcia, oraz wspomnienia osobiście spisane.
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?:
Ciocię przesiedlono w czerwcu 1947 r. do Zabrostu. Ja dojechałem do niej pod koniec marca 1948 r. po opuszczeniu obozu w Jaworznie.
2. Co Państwu przydzielono?:
Cioci przydzielono stajnię i stodołę, z której korzystały trzy rodziny, oraz murowany dom. Ile ziemi – nie pamiętam.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
Od początku zajmowałem się rzemiosłem: stolarstwo, murarstwo, naprawa zegarków itp.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Od sąsiadów nie odczuwałem. Od władzy - tak.
W 1952 roku pracownik UB przybył rowerem do Zabrostu i zaproponował mi współpracę. Gdy uchylałem się i nie udzielałem informacji na temat: o czym mieszkańcy rozmawiają ze sobą; czy słuchają zachodnich stacji radiowych itp., w czerwcu dostałem wezwanie do Węgorzewa do SP [Służba Polsce]. Mieściła się ona w obecnym kasynie wojskowym.
Była środa. Pracownik UB (ten od roweru) zaproponował mi współpracę i dał do podpisania dokumenty. Gdy odmówiłem wsadzono mnie do aresztu. Próby ponawiano do soboty bez jedzenia i picia. W sobotę pracownikowi UB oświadczyłem, że podpiszę tylko w obecności szefa. Gdy mi to umożliwiono przedstawiłem szefowi powyższe zdarzenie, dodając, że wyzwalałem PRL jako żołnierz Armii Czerwonej. Po chwili zwolniono mnie i po przejściu 25 kilometrów piechotą znowu znalazłem się w domu.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
Woszczele [cerkiew była w Chrzanowie, w Woszczelach była stacja kolejowa] na odpust Piotra i Pawła, czasami do Bań Mazurskich. Obecnie do Węgorzewa.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Ślub w 1952 r. w Budrach. Dzieci: Włodek i Halina.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
W domu.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
--------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
Znają, ale częściej rozmawiają po polsku.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
--------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):?
U naszego sąsiada pod domem była kryjówka. Często z niej korzystali czotowy „Gonta” i „Dubowy”. Pewnego dnia dom został otoczony przez WP i podpalony. Wprawdzie doszło do krótkiej wymiany ognia, ale ci w środku wraz z gospodarzami nie mieli szans: ogień i granaty zrobiły swoje. Sąsiad Paweł Tomaszewicz, aby uniknąć wyjazdu do Ukrainy, wcielił się w skórę Judasza, których wtedy tam nie brakowało (zameldował na placówkę UB gdzie znajduje się bunkier „Gonty” i „Dubowego”).
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?:
Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA:
Tak.
3.2 Byłem członkiem UPA:
Nie.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie):
Tak.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:
Nie.
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?:
Tak. Posiadałem pistolet, który udało mi się schować przed aresztowaniem 05.05.1947.
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Często organizowaliśmy przedstawienia (próby w sobotę). Także odbywały się zabawy. Za zarobione pieniądze chcieliśmy wybudować czytelnię. Rodzice prenumerowali czasopisma "Narodna Sprawa", "Na Perełomi", "Wiejski Gospodarz". W domu mieliśmy dużo książek, które czytał ojciec w obecności przychodzących wieczorem sąsiadów.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
Tak, w latach 1960.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Będąc w wojsku radzieckim mogłem dokładnie zapoznać się z warunkami życia w Ukrainie. Bieda, która tam panowała, oraz prześladowania ludności przez NKWD, zniechęciły mnie do wyjazdu.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
Tamta atmosfera, klimat wiejskiego życia, wspólne wystawianie sztuk i koncerty (na które trzeba było mieć zezwolenie od władz), zabawy taneczne i urok tamtych dziewczyn.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Chcieli zlikwidować zaplecze dla partyzantów UPA. Oczyścić teren z Ukraińców i zasiedlić ludnością polską.
05.03.1948 р. мене відпустили з концтабору у Явожні.
2. Коли Вас привезли?
11.03.1948 р.
3.1. Маршрут переїзду:
Дивись текст нижче.
3.2. Маршрут переїзду:
У 1944 році, після короткої підготовки, мене забрали до Червоної Армії. Я брав участь у визволенні Варшави та інших міст на території Польщі. У квітні 1945 р. я опинився 22 кілометри від Берліна і в сутичці з німецькими частинами отримав поранення в руку та ногу. Донині не можу зрозуміти, як все це могло статися: на полі бою мене знайшли німецькі вояки, вони мені розіп’яли ремінь, перев’язали рани, накрили двома військовими плащами і відійшли. Це мені врятувало життя. Вранці почався совєтський наступ і я опинився серед своїх.
Мене спершу привезли до лікарні в Ґлівіцах, потім були Катовіце, Перемишль, Львів, Ростов. Нарешті я опинився в санаторії на околицях Баку. Там я перебував до 28.10.1945 р.
Коли я повертався з санаторії у мене був безплатний білет і я вирішив відвідати Москву, Київ, Львів. Перебуваючи в Україні я уважно спостерігав за умовами життя людей, і тоді я зрозумів, що не хотів би там жити з огляду на повсюдну нужду.
До дому я добрався взимку 1946 року – моя родина та сусіди щиро раділи, власне, мене вітали як героя. Весною мою родину та батьків насильно вивезли до України. Я на період, поки йшла депортація, заховався в іншому селі і тому не поїхав з усіма іншими. Після того я став жити у тітки Параскевії Віськи.
Я перебував у неї до 5 травня 1947 року. Саме тоді, ідучи до дівчини, мене заарештувало військо польське. Звинуватили у співпраці з УПА. Мене тримали за ґратами спершу в Цісановій, потім в Любачові, Переворську, Варшаві, Кракові. Найдовше я сидів в ЦОПі [Центральний Табір Праці] у Явожні. Там були дуже важкі умови, під час допитів над нами знущалися фізично та психічно. Надзвичайно погано годували, проте, завдяки пачкам [посилкам] тітки з Забросту, я не хворів. Великою проблемою щоденності були морози.
Коли слідчі не змогли доказати мені співпраці з УПА, у квітні 1948 року мене звільнили, вручили документи та білет. Шість днів пізніше я був уже в тіткі в Забрості.
За своє буремне життя я був свідком цікавих подій. У січні 1945 року, коли ми визволяли Варшаву, нас вітали, як героїв: були вівати, місцеве цивільне населення не жаліло нам вигуків радості. Коли мене заарештували у 1947 р., ідучи закованим в наручники з іншими ув’язненими вулицями столиці Польщі, хтось з перехожив неочікувано вигукнув: „To banderowcy!”. Тоді у нашу сторону полетів град каменів та цегол. Пам’ятаю, мені майнула тоді така думка: учора я тут був героєм, сьогодні я злочинець...
4. Чи Ви знали куди їдете?
Так.
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони?
Ніхто.
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:
Тітка Віська взяла з собою образи, молитвенники.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?:
Тітка змогла взяти скрині, білизну, одяг.
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?:
Те, що на собі.
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?:
Перераховані в пункті В-7; частина з них є в музеї у Венгожеві.
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?:
Кінь, корова, плуг, борони, баняки [горщики] та інше – все це привезла тітка.
7. Які з них збереглися?
Schulzeugnis [шкільне свідоцтво] з 1941 року; посвідчення про надання спеціальних пільг для колишніх в’язнів ЦОП в Явожні; медичний висновок з Кісловодська від 26.07.1945 р. (російською); совєтська військова книжечка видана 17.08.1944 р.; тимчасовий „довуд особісти” [польський внутрішній паспорт] та шкільну світлину з 1936 року.
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею?
Те, що перераховано вище, а також запис та світлини, та ще написані мною спогади.
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли?
Тітку переселили в червні 1947 р. до Забросту. Я приєднався до неї під кінець березня 1948 р. після того, як мене відпустили з Явожна.
2. Які умови Вам надали?
Тітці виділили стайню та стодолу, якою користувалися спільно три родини, а також мурований будинок. Скільки було землі – не пам’ятаю.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
Я з самого початку займався ремеслом: столяркою, мулярством, направою годинників тощо.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Збоку сусідів – ні, зі сторони влади – так.
В 1952 році співробітник УБ [Ужонд Безпєченьства – Служба Безпеки] приїхав на ровері до Забросту і запропонував мені співробітництво. Я не хотів цього, тому збочував і не давав інформації. Він вимагав, щоб я інформував його про таке: про що мешканці села розмовлляють з собою; чи слухають західні радіостанції тощо.
В червні я отримав виклик до Венгожева у СП [Служба Польсце – державна парамілітарна організація в ПНР]. Офіс розташовувався в нинішньому військовому казино. Була середа. Співробітник СБ (цей від ровера) запропонував мені співробітництво і дав для підписання документи. Коли я відмовився – мене кинули за ґрати. Не даючи мені пити-їсти безнастанно пропонували те саме і так аж до суботи. У суботу я сказав функціонерові УБ, що підпишу документ, але в присутності шефа. Тоді я змалював «шефові» свою ситуації, сказав також, що я, як солдат Червоної Армії, визволяв ПНР [Польську Народну Республіку]. Через декілька хвилин мене звільнили і, пройшовши 25 кілометрів пішки, я знову опинився вдома.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
Вощелє [церква була в Хшанові, у Вощелях був залізничний вокзал] – відпуст на Петра і Павла, часом їздив до церкви в Банях Мазурських. Останнім часом відвідую церкву у Венгожеві.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
В 1952 році у Будрах я повінчався. Діти: Влодек та Галина.
У нашого сусіда під хатою була криївка. Нею часто користувалися чотові „Ґонта” та „Дубовий”. Одного разу дім оточили польські вояки і підклали вогонь. Хоч й відбувся короткотривалий обмін вогнем, проте ті всередині разом з господарями дому були позбавлені шансів: вогонь та гранати зробили свою справу. Це сусід Павло Томашевіч, щоб уникнути депортації до України, перетворився на Юду, таких у нас тоді не бракувало (він повідомив відділення служби безпеки про місцезнаходження бункера „Ґонти” та „Дубового”).
2. Яке Ваше ставлення до УПА?
Позитивне.
3.1 Я контактував з УПА:
Так.
3.2 Я був у складі УПА:
Ні.
3.3 Я допомагав/сприяв УПА (добровільно):
Так.
3.4 Хтось з моєї родини був у складі УПА:
Ні.
4. Чи мали Ви зброю у період перед переселенням?
Так. Я мав пістолет, який вдалося заховати напередодні затримання 05.05.1947 р.
Ми часто організували представлення (репетиції були в суботи). Були також забави [танці]. За зароблені таким чином гроші ми хотіли побудувати читальню. Батьки передплачували часописи: „Народна справа”, „На переломі”, „Вєйскі ґосподаж” [„Сільський фермер”]. У нас вдома було багато книжок, які батько читав сусідам, які вечорами сходилися у нас.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
Так, в 1960-их роках.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
Перебуваючи в совєтському війську я міг докладно ознайомитися з умовами життя в Україні. Біда, яка там панувала, а також переслідування людей органами НКВД, знеохотили мене до виїзду.
4. Що в житті було головне?
Тодішня атмосфера, настрій сільського життя, спільне готування п’єс і концертів (на які треба було мати офіційний дозвіл від влади), танці і чар тодішніх дівчат.
5. Чому Вас переселили?
Хотіли знищити запілля партизанів УПА, очистити територію від українців і поселити на їх місце поляків.
In 1944 after a short training I was drafted into the Red Army. I took part in liberation of Warsaw and other Polish cities. In April 1945 I was wounded 22km from Berlin in the skirmish with German troops. To this day I can’t understant what happened. I was found by German soldiers who tended to my wounds covered me with two army coats and left me there in the field. This saved my life. In the morning soviet offensive started and I found myself amongst my own people. I was taken to the hospital in Gliwice than Katowice, Przemysl, Lviw, Rostow. Finaly I ended up in the sanatorium in Baku which I left on 28.10.1945. On the way home having a free ticket I decided to visit Moscow, Kyiv, Lviv. While in Ukraine I Had a good look at the life there. I understood that I would not like to live there because of the widespread poverty. I arrived home during winter 1946 for the great joy to my family and neighbours. They welcomed me one would welcom a hero. During the spring my parents with the rest of the family were deported to Ukraine. To avoid deportation I was hiding in the neighbouring village. Until 5 of May 1947 I lived with my aunt Paraskewia Wiska. I was arrestd by Polish soldiers while walking to visit my girlfriend. I was acused for colaborating with UPA (Ukrainian Insurgent Army). I was inprisoned first in Cisanow than in Lubaczow, Przeworsk, Warsaw and Krakow. The longest I was held in Jaworzno labour camp. The conditions there very hard. I was subjected to psychological and physical abuse. Food rations were very smal. I survived thanks to parcels sent in by my aunt from Zabrost. Freezing conditions added to the mizery. In April 1948 after being acuited from charges of colaborating with the UPA I was handed documents and a ticket and after 6 days I arrived at my aunts at Zabrost.
4. Did you know where you were being deported to?
yes
5. Have any of your relatives returned to your homeland?
Nobody.
6.1. What personal items did you take with you - Religious:
Icons, prayer book - these were brought by aunt Wiska.
6.2. What personal items did you take with you - Household objects:
Clothes, chests, underware also brought by aunt Wiska.
6.3. What personal items did you take with you - Personal belongings:
Only clothes I was wearing.
6.4. What personal items did you take with you - Documents:
As per C7 above. Part of it is in the museum in Wegorzewo.
6.5. What personal items did you take with you - Other:
Horse, cow, plaugh, harrow, pots- brough by aunt.
7. Of these items, what is left?
Medical certificate dated 26/07/1945 issued in Kislovodsk in Russian;
Soviet military identification papers issued 17/08/1944;
Temporary identification papers and a 1936 school photograph.
8. Would you be prepared to donate these (in whole, or in part) to the museum?
As listed above, recording and photos. Also, written memoirs.
9. Did you hide any of the items that you brought with you?
Aunt was deported in April 1947 to Zabrost. I joined her later in March 1948 after I was released from Jaworzno camp.
2. What amenities were you granted?
Aunt received a house. Livestock barn and barn she sheared with two other families. I can’t remember how big was the land granted her.
3. What did you see when you arrived at your new place of settlement?
I was a craftsman, bricklayer, watch repairmen etc.
4. Did you encounter any persecution?
Not from neighbors, but from authorities. In 1952 I was approached by an Internal Security officer who arrived in Zabrost by bicycle to cooperate with them. They wanted to know what people are talking about, if they listen to western radio broadcasts etc. I was evading him. As a result I was summoned to district headquarters of Wegorzewo. It was located where presently military mess is. It was Wednesday. The Internal Security officer, the one with the bicycle, asked me to cooperate and to sign papers. My refusal landed me in the jail. They continued until Saturday keeping me without food and drink. On Saturday I declared that I will sign papers only in presence of the officer in charge. When confronted by the OIC I described the treatment I received from the hands of the Internal Security personel. I also infermed hiom that I was liberating Poland as a soviet soldier. I was released and after 25km walk I was back home.
5. Where & when did you start going to church?
Woszczele for St Peter & Paul feast, sometimes to Banie Mazurskie. Presently to Wegorzewo.
6. How did your children fare?
I married 1n 1952 in Budry. Children Wlodek and Halina.
7. Do your children know Ukrainian?
yes
7.1. Yes - Where did they learn it?
----------
7.2. No - Why?
----------
8. Do your grandchildren know Ukrainian?
yes
8.1. Yes - Where did they learn it?
----------
8.2. No - Why?
----------
9. Do you have photos of your new place of settlement/residence?
1.2. Were there UPA bunkers in the village (information)?
There was a hideout at our neighbour’s. “Gonta” and “Dubowy” often used it. One day house was surrounded by Polish soldiers and set alight. There was a short exchange of gun fire but people inside together with owners didn’t stand a chance. Fire and grenades finished them off. Neighbour Pawel Tomaszewicz to avoid deportation to Ukraine denounced the location of the hideaway to authorities.
2. What is your view of UPA?
Positive
3.1 I contacted UPA:
yes
3.2 I was part of UPA:
no
3.3 I helped/facilitated UPA (voluntarily):
yes
3.4 Were any of your family in UPA?
no
4. Did you ever hold firearms before the period that you were deported?
Yes, I had a gun, which I managed to hide before I was taken by the authorities on 5/5/47.
We regularly had performances (rehearsals were on Saturdays). We also had community dances. From the earnings of such activities we wanted to build a reading house –community centre. My relatives were subscribers to a range of community publications. We had many books at home and my father would often read them to our neighbours, when they visited us.
2. Have you visited your homeland?
Yes, in the 1960’s.
3. Why did you not choose to live in Ukraine?
Whilst serving in the soviet army, I was able to fully familiarise myself with the reality of life there, in Ukraine. The poverty and persecution, by the NKVD, did not inspire me with any desire to live there.
4. What was your priority in life?
The atmosphere back then, village life, the communal dress rehearsals before performances (for which we needed official permission), dances and the local girls.
5. Why were you deported/resettled?
The aim of annihilating the UPA and the cleansing of the territory from Ukrainians, so that it could be settled by Poles.
